Найкоротша вічна ніч

НАЙКОРОТША ВІЧНА НІЧ

ПРОЛОГ

- Навіщо тобі це кохання? Живи для себе! - голосно звернулася доросла жінка до юнки, у якій застигли сльози на очах.

- Оксано! Я з чотирьох років закохуюся. Мені потрібне кохання. Якщо його не буде, я все одно щось собі вигадаю та буду страждати. - відповіла молода жінка.

- Я б давно кинула цю ідею. Ти йому не потрібна. Йому взагалі це непотрібно. Либіддю, я вже не можу на чоловіків дивитися: я одразу бачу всі їхні недоліки та знаю, що від них чекати. - пояснила Оксана. - У тебе скоро відпустка. Кудись плануєш поїхати?

- Не хочу нікуди їхати. Я буду чекати, коли закінчиться відпустка, щоб повернутися на роботу до нього. Я хочу його бачити.

- Він тебе не хоче. Краще поїдь кудись, щоб розвіятися. Якомога далі звідси. Подалі від нього. Ось побачиш: тобі стане краще. Я бачила одне оголошення. В якомусь маленькому загубленому серед лісів українському містечку біля підніжжя невеликої гори майже на кордоні України в найкоротшу ніч у день літнього сонцестояння влаштовують свято з перевдяганням. Такий собі місцевий український маскарад, але можна одягти на себе що завгодно, тільки щоб було більше схоже на перевертня. До речі, ти можеш одягнути костюм лебедя під відповідність свого імені. І там, згідно з легендою, відкривається якийсь портал, якого чомусь ніхто не бачив (чи давно ніхто не бачив), але всі про нього говорять. І цей портал веде в інший світ. Веде у вічну ніч. Така собі найкоротша вічна ніч на день літнього сонцестояння.

- І ти в це віриш? Оксано, тобі сорок, а ти мені розказуєш про такі дурниці.

- Подруго, тобі лише двадцять три. Усе життя попереду. А ти страждаєш від нерозділеного кохання до свого керівника, якому зізналася у коханні. Ось поїдеш на це свято та й сама на власні очі дізнаєшся: правда та легенда чи ні.

1

- Ось дивіться: з цього вікна відкривається чудовий вигляд на свято, яке почнеться, коли темрява охопить все місто. - зі захопленням розказувала солідних років жінка, показуючи квартиру. - Бачите: як добре видно гору, у підніжжя якої розмістилося це маленьке місто?

- Це правда, що в цю ніч відкривається портал в інший світ, про який говориться в рекламі цього заходу? - запитала Либідь.

- О, так. І кожного року хтось зникає. Останніми роками зникають саме туристи. Місцевих темрява давно не торкається.

- Що? - здивовано та одночасно обурено промовила Либідь. - Чому про зникнення туристів нічого не сказано у рекламі цього заходу?

- Ви ніби самі не розумієте, що від цього ми б втратили усіх туристів чи навпаки їх стало би більше, бо є ті, хто хоче перевірити долю на собі та дізнатися правду, куди всі зникають. Ви не хвилюйтеся, з вами все буде добре. Мої орендатори житла ще не зникали.

- І багато їх було?

- Кого?

- Тих, хто орендував у Вас житло?

Жінка замислилася…

- Чесно кажучи, ви друга. Так сталося, що після смерті мого чоловіка мені стало самотньо, бо мої діти давно виїхали з цього міста. І я тепер живу у сестри, а цю квартиру, у якій прожила усе своє життя, тепер здаю в оренду. Ви казали, що Вас Либіддю звуть?

- Саме так. - відповіла Либідь.

- Дуже рідке ім’я. Вперше я його почула з легенди. Ось зустрічаю вдруге. Отже, Либіддю, відчувайте себе, як удома та насолоджуйтеся відпочинком. Відчуваю, що Вам цей відпочинок дуже необхідний. Я багато бачила людей, робота в туризмі. Здається мені, що ви прибули сюди, щоб забутися.

- Так, Ви праві.

- Отже, забувайтеся з приємністю.

- Дивне побажання.

- Саме ця ніч Вам допоможе забути про всі проблеми Вашого життя, особливо про невдале кохання.

- Як Ви зрозуміли?

- Досвід. Лише досвід контактування з людьми.

- Думаю, у Вас ще добре розвинена інтуїція.

- Може й так. Оплату я прошу заздалегідь.

- Боїтеся, що я зникну без попередження, не розплатившись?

- Хтозна, як Ви поступите зі мною.

- Добре. Ось. Тримайте.

- Дякую. Гарного відпочинку!

- Дякую.

Жінка пішла, зачинивши за собою двері.

Либідь підійшла до вікна та з уважністю почала роздивлятися приготування до свята у містечку, яке розмістилося у підніжжя невеликої гори якомога далі від великих міст, ніби заховалося від суєти людської.

2

Ніч почала спускатися на це покинуте місто.

Люди повиходили зі своїх осель, бо саме зараз починалося свято з перевдяганням.

Либідь одягнула костюм чорного лебедя, хоча подруга наполягала на білому кольорі.

“Навіщо мені біле, якщо моє волосся чорне, а очі темно-карі, майже чорні? Не хочу підкреслювати це білим, думаю, краще бути одним цілим зі своїм костюмом”, - подумала Либідь, придивляючись до себе у дзеркало.