Дивна дівчина

Сон сном, але працювати треба. Віктор приготував легкий сніданок для себе та бабці й продовжив прибирати хату. Черга дійшла до кімнати бабусі, тому він попросив її вийти та піти на кухню. Тим часом Віктор почав прибирання з наійгіршого місця у кімнаті. Килим на підлозі був надзвичайно брудним. На ньому було настільки багато сміття та пилу, що яскравий червоний колір з різними візерунками, який мав би бути тут, зараз більше нагадував однорідний сірий килимок. Чоловік скрутив його та виніс з кімнати.

— Треба промити підлогу.

Віктор попрямував до ванної кімнати по відро та швабру, але дорогою він звернув увагу на стіну у коридорі. На ній були шпалери, які ледь трималися, тому й дратували чоловіка. Віктор взяв кінчик шпалер та повільно відірвав їх від стіни. Як тільки він зробив це, з-під них вибігли сотні багатоніжок та павуків. Вони швидко залізли на Віктора по ногах та ринулися до його рота. Віктор ойкнув та відскочив назад, впершись в іншу стіну, з якої вилізла нова хвиля комах. Чолов'яга щільно зчепив зуби, щоб не дати багатоніжкам забратися до рота, але комахи виявилися сильнішими. На лиці Віктора проступили сльози, і він швидко вибіг з квартири до під'їзду. Після кількох надзвичайно глибоких вдихів та видихів Віктор раптом зрозумів, що ніяких комах нема. Зовсім нічого нема. А шматок шпалери так і лишився у чоловіка в руці.

Він повільно зазирнув до квартири та побачив, що стіна, на якій висіли ті шпалери, була зовсім чиста. Не було жодного натяку на той кошмар, що був тут кілька секунд тому. Після такого Віктору треба було перевести дух, тому він розвернувся та пішов надвір подихати свіжим повітрям. Сьогодні було трохи вітряно, а вночі, схоже, був невеликий дощик. Надворі ще прохолодно, але повітря свіже. Через п'ять хвилин Віктор вже майже повністю розслабився.

— Мабуть, то були галюцинації. Все-таки я майже не спав сьогоднішньої ночі.

Коли чоловік повернувся додому, то в першу ж чергу зварив собі міцної кави. Взагалі Віктор не любив каву, але зараз йому це треба більше за все на світі. Він випив цілу чашку залпом та повернувся до роботи. Цього дня галюцинацій більше не було, тому Віктор зміг гарно прибрати в кімнаті у бабці. Помив підлогу, вибив килим надворі та замінив постільну білизну.

Навіть попри таку невелику кількість справ Віктор був зайнятий аж до пізнього вечора. Можливо, через об'єм прибирання, а можливо, через страх побачити нові галюцинації.
Коли настала пора спати, Віктор підготувався до сну якісніше, ніж того разу. На свій старий телефон він встановив кілька спокійних мелодій, щоб засинати у приємній обстановці. Коло ліжка поставив чашку води, а вікно цього разу не зачинив, щоб запускати свіже повітря в кімнату. Коли Віктор почав засинати, він не бачив жодного натяку на сон з полем, і це дуже радувало чоловіка. Так він спав до пізньої ночі, поки не почув дивний звук з кімнати бабусі.

Віктор повільно підвівся та, з нотками роздратування на обличчі, пішов до клієнтки. Сьогодні вона не сиділа на ліжку, а просто лежала на ньому, розкинувши руки в різні боки.

«А що ж то був за звук?» — подумав Віктор, але не надав цьому великого значення.

Коли чоловік повернувся до сну, не встиг він зплющити очі, як раптом опинився на березі великої річки. Поруч нікого не було. Було тихо і гарно, а десь вдалині було чути співи різних птахів. Хоч на поле це і близько не було схоже, Віктор одразу зрозумів, до чого все йде. Він одразу спробував уявити собі щось надзвичайно погане, щоб прокинутися і не бачити цих кошмарів знову.

Раптом Віктор знову почув той самий голос.

— Як думаєш, Вікторе, чи можна звати курку птахом?

«Не встиг», — єдина думка, яка встигла промайнути в голові чоловіка.

— Ні. Вона не може літати, а все її життя засновано лиш на їжі та потомстві, поки не прийде голодний фермер і не вирішить обірвати життя тієї недоптиці. Справжні птахи — вільні. Вони летять, куди їм треба, дають стільки потомства, скільки треба для продовження роду, а їжу обирають собі самі — за власним бажанням.

— Неочікувана відповідь.

З ноткою ентузіазму сказав голос, але одразу ж повернувся до своїх дурних питань.

— А риби у річці вільні? Вони пливуть, де хочуть, їдять, що хочуть, а потомків у них стільки, що й за десятки років всіх не перерахуєш.

— Річкові риби не вільні. Їх обмежують два береги з обох сторін річки та безупинна течія у воді. А якщо ж риба вирішить відчути свободу, покинути річку та виплисти в океан — її одразу ж чекає велике розчарування. Річкові риби не можуть жити у морській воді.

Раптом голос постав перед Віктором у вигляді молодої дівчини. Тяжко було розгледіти її частини тіла окремо: не було видно лиця, волосся та кінцівок. Здалеку дівчина більше нагадувала пляму на брудному склі, але аж ніяк не людину.

Поки Віктор перебував у стані легкого шоку, дівчина з трохи скаженим, але водночас спокійним голосом сказала:

— А ти, Вікторе? Чи ти вільни...

— Ні!

Одразу відповів Віктор, ще до того, як дівчина закінчила своє питання. Віктор продовжив:

— Моє життя — суцільна каторга. Нещастя за нещастям. Моя сім'я — дияволи, які не поважали нікого, крім своїх звірських бажань. Кожного дня я встаю з думкою про смерть. Із усіх людей на цілому білому чи чорному світі — я, саме я, найбільш нещасна та невільна людина!..

Тоді на нечіткому обличчі дівчини з'явилася дуже чітка й загадкова посмішка.

— І навіть тепер, під час сну! Мого сну — єдиного, що могло хоч якось відволікти мене від нескінченних думок про власну загибель, — з'явилася якась дівчина, яка вже дві ночі підряд знущається з мене своїми дурними питаннями! Хто ти така? Що хочеш від мене? Чи привид, чи може справжній диявол?

Раптом дівчина зникла. Все, що від неї лишилося, — це тихий неспокій, який повільно розпадався у холодному річковому повітрі.

Далі, протягом всієї ночі, Віктор спав спокійно.

Ранок настав швидко — тільки-но Віктор розмовляв з якоюсь загадковою дівчиною у своєму сні, а вже зараз стоїть на кухні й готує сніданок для себе й бабці. Цього разу чоловік виспався як треба. Його карі очі були широко розкриті, руки вправно підкидали й перевертали млинці на сковорідці, а шрам на лиці більше не придавав йому вигляду нещасної жертви. Зараз Віктор був схожий більше на суворого, але справедливого вояку, з багатою історією, наповненою подвигами, за плечима. Та все ж таки щось було не так — сьогодні Віктор відчував себе щасливим. Він мав настільки гарний настрій, що вже й забув про події минулого дня та ночі. І поведінка його була виправданою — він почував себе героєм, який вперше за своє життя не відступив, а дав відсіч своїй проблемі. Він був строго впевнений, що ті страшні кошмари більше не повернуться. Вперше Віктор не називав себе найнещаснішою людиною.