ГЛАВА 27

Наступна зустріч Яблонської та Дорофєєва відбулася тільки в середині січня. Весь цей час Юрій вагався, чи варто дзвонити і тим паче навідуватися до Лери: новорічні свята, метушня, та й потім тепм равлика (або черепахи) нікуди не подівся. Обрана ним модель поведінки підтвердилася під час новорічного дзвінка: Валерія знову подякувала йому за чуйність і неквапливість у їхніх стосунках (хоча, звісно, вона не вживала слово «стосунки») і, між іншим, додала «побачимося після канікул».

А ось коли настало довгоочікуване «після канікул» - Дорофєєв постарався використати цю зустріч якомога продуктивніше, тобто заповнити прогалину попереднього побачення.

В одне із занять, Даня вирішив затриматися, аби відпрацювати прийом, який у нього не виходив. За щасливим, для Юрія, збігом, телефон хлопчика розрядився, а його власний телефон перебував у беззвучному режимі. Валерія, яка не додзвонилася ні тому, ні іншому, вирушила до спортзалу.

Вона поспішала до спортивного центру, щоб якомога швидше переконатися, що її син саме там. Коли побачене її заспокоїло, Лера вирішила затриматися біля дверного отвору, щоб поспостерігати за тренером і його учнем. Ніколи ще вона не бачила Данила таким зацікавленим, сконцентрованим, старанним і наполегливим. Син знову і знову проробляв один і той самий прийом із Юрієм, який був не менш зосереджений і занурений у те, що відбувається. Вони рухалися чітко і плавно, немов танцюючи якийсь танець, наповнений спокійною суворою силою. Нарешті, Дорофєєв перервав тренування, бачачи, хоч і натхнений, але втомлений вигляд Данила. Тренер сів на коліна, Данило пішов за ним, сівши навпроти. Юрій ще деякий час щось пояснював хлопчикові, жестикулюючи, а потім поплескав його по плечу, схвально посміхаючись, і Данила, вклонившись і дочекавшись у відповідь поклону вчителя, піднявся на ноги, схопив свої речі та побіг до суміжного приміщення, де розташовувалися душові, абсолютно не помітивши матір.

Валерія пройшла вглиб зали, розкриваючи свою присутність. Юрій широко посміхнувся, встаючи:

- Хвилювалася? - і тут же додав, випереджаючи її запитання. - Не думав, що відпрацювання прийому затягнеться так надовго.

- Так. Бо не змогла нікому з вас додзвонитися... - спокійно відповідала Яблонська, милуючись Дорофєєвим, одягненим у спеціальний костюм. На відміну від Дані, Юрій мав доволі бадьорий вигляд, хоча його обличчя було вкрите ледь помітними крапельками поту. Валерія також відчувала ледве вловимий запах чоловічого поту, що виходив від тренера, але на її подив, цей запах її не відштовхував, а лише збуджував.

- А Данька пішов у душ? - поцікавилася вона, намагаючись відвернути саму себе від спокусливих думок.

- Так. А потім він піде прогрівати машину, я дав йому ключі.

- Може, не варто? - стрепенулася Яблонська, яка миттєво посерйознішала.

-По-перше, хлопчикові його віку необхідно давати можливість бути самостійним. - Розсудливо почав Юрій. - А по-друге, машина стоїть на ручному гальмі, нічого страшного не трапиться, - запевнив її Дорофєєв, взявши рушник, що висів на гачку неподалік, щоб осушити обличчя.

- Почекай, ти що, спеціально це зробив? - немов відкривши світову змову, просвітліла Валерія.

Юрій повернув рушник на місце, а потім усміхнувся.

- Звісно, - почав він, наближаючись до Лери, - я ж одразу тебе помітив у проході.

Наблизившись, тренер смерив Яблонську глибоким, але водночас грайливим, поглядом. Валерія жартівливо зауважила:

- І що тепер? Застосуєш до мене один зі своїх прийомів?

- Цілком правильно, - підтвердив Дорофєєв і м'яко та плавно крутнув Валерію, уклавши спиною на мат.