ГЛАВА 26

- Ми якраз уже прощалися, - пояснила Яблонська, кинувши рятівно-вибачальний погляд на Юрія. Тренер його, безумовно, зчитав, спостерігаючи за настроєм Валерії, що різко змінився, і її очевидною безпорадністю.

- Що ж, мені, дійсно, вже час. На добраніч, Маріє Федорівно. На добраніч, Валеріє, - люб'язно вимовив Дорофєєв і попрямував до машини.

Жінки проводили його поглядами, а коли BMW рушила з місця, свекруха скрушно вигукнула:

- Ти вибач мене, Лерочко, що зіпсувала вечір...

- Та ні, ну що Ви, Маріє Федорівно. Дурниці... - почала втішати її Валерія. Але Марії Федорівні було категорично мало розрад невістки, їй було необхідно виговоритися.

- Я просто була у подружки, у Зінаїди, вона ж тут недалеко від тебе живе. Ти ж знаєш Зіну, ви бачилися на моєму п'ятдесятиріччі. Ну так от, думаю, дай і до вас заскочу... До того ж у мене було до тебе одне запитання... А Данька каже, тебе немає, ну, я й пішла... А тут ти...

- Усе гаразд, Маріє Федорівно, правда. Вам абсолютно нема про що хвилюватися. Хочете піднятися випити чаю? - з ввічливості запитала Валерія, дуже сподіваючись, що свекруха відмовиться, адже влаштовувати чаювання з Марією Федорівною після того, як та застала її та Юрія за один момент до поцілунку, - найменше, чого зараз хотілося Яблонській.

- Я, звичайно, із задоволенням, - не роздумуючи, відповіла свекруха, якій не терпілося дізнатися всі подробиці.

Лері ж не залишилося нічого іншого, як ці подробиці надати, з чим вона, втім, уже подумки змирилася.

Піднімаючись сходами на третій поверх, Марія Федорівна, розбурхана подіями вечора, артистично, але при цьому абсолютно щиро, вигукувала:

- Тренер з айкідо! Ну треба ж! - вона кинула багатозначний погляд на Леру, яка йшла трохи позаду. - Який атлет! Який красень! Яка сексуальна енергія!

Яблонська не втрималася і розсміялася:

- А я, уявіть, усе ще в роздумах!

- Та про що тут можна думати! - обурилася Марія Федорівна. - Якби я була на твоєму місці, то давно б опинилася в його ліжку!

Валерія весело посміхнулася, намагаючись не уявляти цю картину. А свекруха все не вгамовувалася:

- Це - не Юрій, це - справжній Геракл! Йому необхідні подвиги! - потім жінка зупинилася, повернулася обличчям до невістки і, трохи зменшивши децибели голосу, але не настрою, додала, - і приборкання Даньки, а заодно і тебе, дуже доречно підійде для геройської діяльності!

На це Лері навіть нічого було заперечити і, щоб хоч ненадовго відвернути Марію Федорівну від хвалебної оди Гераклу Дорофєєву, Валерія промовила:

- Так а що Ви хотіли в мене запитати?

- Ах так,  - миттєво забувши атлета та красеня, переключилася свекруха. - Лерусю, я купила на розпродажі черевики, - Марія Федорівна вказала поглядом на свої ноги, - і ось думаю, чи не занадто ексцентрично для моїх років?

Яблонська глянула на предмет розмови: масивні малинові черевики з рясним лаковим відливом. Лера подумала, що це - кричуще ексцентрично. Але вголос вона, звісно, озвучила іншу версію, не менш кричущу - кричуще передбачувану і стандартну:

- Зовсім ні. Чудова покупка!