ГЛАВА 21

Кілька тижнів Дорофєєв і Яблонська не перетиналися. Лера відчувала полегшення з цього приводу, Юрій же - дискомфорт. Тренер вважав, що має вибачитися перед Валерією за свою, мабуть, надмірну прямоту, а приводу для вибачення - тобто особистої зустрічі з Лерою - все не виникало.

Грудень перевалив за свою середину, але, на обурення багатьох, він був зовсім не схожий на грудень, а скоріше - на тривалий листопад: такий самий сирий, сльотавий і вогкий.

21 грудня Дорофєєв із приятелями засідав у барі на честь дня народження одного з них. Приміщення було просторим і тьмяним, через що обличчя оточуючих не було можливим як слід розгледіти. Але обличчя Валерії Яблонської, яка сідає за стіл, розташований через один від нього, Дорофєєв відразу впізнав. Валерія розмістилася до нього профілем і навіть жодного разу не глянула в той бік, де перебувала його компанія. Натомість Юрій із великим задоволенням спостерігав за Лерою: вона весело й безтурботно, тренер і не здогадувався, що вона так уміла, розмовляла з двома подругами.

Приблизно за годину дівчата зібралися вже покинути ресторан, і Дорофєєв вирішив скористатися моментом, поспіхом попрощавшись із друзями. Біля входу в заклад він застав Яблонську та її супутниць.

- Добрий вечір, - приємним голосом привітався тренер.

- Шановний, нам знайомства нецікаві. - Різко заявила одна з дівчат.

Юрій розсміявся:

- Я й не претендую, враховуючи, що з однією з вас я вже знайомий. - Дорофєєв подивився на Валерію багатозначним поглядом.

- Здрастуйте, Юрію, - ледь усміхаючись, вигукнула Лера, яка, здається, була захоплена зненацька цією зустріччю.

- Можна Вас вкрасти на секунду? - м'яко й люб'язно, але водночас якось беззастережно, поцікавився він.

- Я... - зам'ялася Яблонська, поглядаючи на подруг.

Але дівчата одноголосно вигукнули, що їхнє таксі вже під'їжджає, і Валерія може зі спокійною душею і чистою совістю їх покинути.

Попрощавшись, Валерія підійшла до Юрія, одночасно перелякана і заінтригована.

- Щось щодо Данила?

- Ні. З ним усе гаразд, не хвилюйтеся. Хотів вибачитися за свою, здається, не надто чемну відвертість, сказану в нашу останню зустріч. - Тренер вивчающе й ласкаво дивився на неї.

- Ааа... Ось як... - видавила Яблонська, почуваючись незручно під його зачаровуючим поглядом, але й не в силах відірватися від нього. - Я знаю, Ви хотіли, як краще для Данила...

- Можна на «ти», - вставив Дорофєєв.

- Добре... Ти... Ти хотів, як краще. - Лера думала, що в неї язик зламається, так важко їй було вимовляти це «ти» щодо Юрія - це надто вкорочувало дистанцію між ними.

- Може прогуляємося? - раптом запропонував тренер і весело додав, - відкрутитися у тебе не вийде: я знаю, що ти живеш тут недалеко.

Яблонська розсміялася: так, вона й справді планувала «відкрутитися».

- Гаразд, давай, - погодилася Валерія, сама не знаючи, чому: чи то випитий коктейль приспав її пильність, чи то зелені очі Юрія пробудили її цікавість. Зрештою, подумалося їй, що страшного може статися за наступні два квартали прогулянки?