ГЛАВА 20

Скільки Лера себе пам'ятала, вона завжди намагалася бути хорошою дівчинкою: усім подобатися, усім догоджати. Насамперед - своїм батькам. Мама й тато звертали на неї увагу тільки тоді, коли їхня донька робила щось правильне, сумлінне, схвалюване суспільством. Усе інше - неправильне, несумлінне і не схвалюване суспільством - просто-напросто ігнорувалося.

«Валеріє, не вередуй... Не кричи... Ну дуркуй...»

«Ти ж дівчинка! Хороші дівчатка так себе не поводять...»

Якщо Лера ненавмисно проливала чай на стіл - цього просто не помічали, лише невдоволено чекаючи, коли донька прибере за собою.

Якщо вона приходила з прогулянки з раною на коліні, - вона отримувала необхідну допомогу, а ще на додачу до неї слова, що підтверджували правоту її матері ("Дівчатка не повинні стрибати і скакати, як дикуни! Я ж тобі казала мільйон разів, щоб ти туди не лазила! Поділом тобі!").

Якщо вона була ображена чи засмучена чимось, - то знала, що не має права проявити свої негативні емоції, адже це - непристойно.

Якщо вона приносила зі школи «4» або, не дай боже, «3», - то не тільки втрачала десерт за вечерею, а й увагу батьків, у цей вечір вона для них не існувала...

Валерію любили і хвалили лише тоді, коли вона була безпроблемною, коли надавала привід для радості чи гордості. У моменти ж не такі приємні її просто воліли ігнорувати: не помічати її промахи, як і її саму. І все своє життя Лера жила зі страхом бути неправильною - тобто недостатньо гарною для того, щоб тебе любили.

А після випускного вечора Валерія завагітніла.

Її батьки були приголомшені. Хоча, мабуть, це було м'яко сказано.

Для них вона перестала бути не тільки хорошою і правильною дівчинкою, але перестала для них бути гідною дочкою... Мама їй так і заявила: «У нас була чудова вихована донька, на яку ми покладали великі надії... Але сьогодні, на жаль, ми втратили доньку... Навіть якщо ти вирішиш зробити аборт, що я й раджу, то ми все одно більше не зможемо тобі довіряти... Не зможемо сприймати тебе такою самою чистою та ідеальною дівчинкою, як раніше...». Яблонські не були готові зіткнутися з громадським осудом своєї високоповажної родини. Як їм було не боляче, вони обірвали з Валерією всі зв'язки, вважаючи за краще зберегти репутацію благопристойних членів суспільства.

Як виявилося, страх Валерії був небезпідставним. З тих пір, Яблонська жахливо боялася знову оступитися, знову розчарувати чиїсь очікування, знову припуститися помилки, - позбутися чужого схвалення, а значить, і любові.