ГЛАВА 14

Повертаючись із сином додому після батьківського дня, Валерія мовчала, мов риба. А що їй було говорити, коли вона була налякана? Налякана тим, які почуття в ній викликав Дорофєєв. Він змушував пробуджуватися те, що в ній не мало права пробуджуватися. Не мало права навіть існувати... Так, у матеріальному світі Лера була вдовою, але у світі духовному - вона все ще була вірною дружиною.

Даня базікав без угаву весь шлях. Коли ж він зрозумів, що його слухачка витає десь далеко, то зупинився, взявши маму за руку, і серйозно запитав:

- Мамо?

- Так, любий? - відгукнулася Яблонська, теж зупинившись і заглянувши синові в очі.

- То як ти думаєш?

- Вибач, я... Ти можеш повторити запитання? - зніяковіла Валерія.

-Тато на мене не образиться?

- За що? Ти ж нічого жахливого не накоїв? - подумки Лера перепитала себе, чи не накоїв, чи вона й це примудрилася прослухати.

- Не накоїв... Але... Він може образитися за те, що мені подобається спілкуватися з тренером?

- Дурниці якісь. Як на таке можна ображатися? - поспішила заспокоїти сина Яблонська. - Юрій Романович - твій тренер, наставник...

- У тому то й річ... - зам'явся Данило, не знаючи, говорити чи ні. Валерія мовчала, боячись чинити зайвий тиск. Даня вагався ще кілька миттєвостей, але вирішивши, що іншого морального індикатора, крім матері, у нього поки що немає, він зізнався. - Мені хотілося б, щоб... Щоб у мене був такий тато, як Юрій...

На секунду Лера сторопіла: мабуть, у них із сином ще ніколи не було такої відвертої розмови. І Яблонська намагалася збагнути, як їй відповісти так, щоб Данило не образився і не закрився в собі, і водночас зрозумів, що Дорофєєв у ролі батька - мрія, якій не судилося стати реальністю... Але все, на що вистачило її кмітливості, прозвучало так:

- Юрій Романович, безумовно, - чудовий тренер і чудова людина... Але, думаю, що в нього є своя сім'я...

Даня спершу понуро зітхнув, похмуривши голову, а потім імпульсивно штовхнув ногою пластикову пляшку, що трапилася на шляху, і з образою в голосі вигукнув: «Ну чому в мене одного немає тата?!»

Валерія поняття не мала, що відповісти. Вона з жахом усвідомлювала, що секція, яку вона вважала порятунком, стала лише новим випробуванням. І якщо Лера знала, як приборкати власну бурю емоцій, то як бути з почуттями сина, вона не мала й найменшого уявлення.