ГЛАВА 13

Дорофєєв спершу стояв у центрі залу, занурюючи всіх у приємний розслаблюючий стан. Негучним, але наповненим і глибоким голосом, тренер говорив:

- Заплющте очі й до кінця вправи не розплющуйте їх і не ворушіться. Уявіть себе там, де Вам було добре. Ви перебуваєте в цьому безпечному і приємному місці. Вас нічого не турбує і не тривожить. Ви насолоджуєтеся навколишнім оточенням. Ви - частина його.

Ваше тіло починає поступово розслаблятися. Ви відчуваєте, як зникає напруга в м'язах. З кожним новим подихом кожен м'яз вашого тіла все більше наповнюється відчуттям спокою. Ваше дихання рівне, спокійне. Повітря вільно заповнює легені й легко залишає їх. Зверніть свій внутрішній погляд до пальців правої руки. Ви відчуваєте, як кожен палець розслабляється і стає легким...

У такому стилі Дорофєєв коментував розслаблення інших частин тіла. Потім він говорив ще якісь космічні речі, але це було так далеко від Лери, що вона навіть забула, де перебуває, занурившись у приємну знемогу, яка небезпечно межувала з дрімотою.

- Усе ваше тіло насолоджується повним спокоєм... Напруга спадає, розчиняється, йде... Втома випаровується... Вас наповнює солодке відчуття відпочинку, розслабленості, спокою... Спокою, що наповнює вас новими силами, свіжою і чистою енергією...

Але Валерія не встигла насолодитися обітованим спокоєм повною мірою, оскільки голос Юрія став переміщатися залою і невідступно наближатися до неї. І що ближче він ставав до Яблонської, то швидше вона випливала зі стану «зниклого напруження»…

За кілька миттєвостей Лера відчула голос тренера прямо над собою.

- Зараз я почну рахувати від семи до одного.

Валерія зраділа, подумавши, що сім рахунків вона точно зможе витримати. Однак Дорофєєв вів зворотний відлік так само спокійно і неспішно.

- Отже, сім... Ви відчуваєте, як до вас повертається відчуття власного тіла... Млявість і апатія відступають. Ви починаєте повертатися у свій нормальний стан. Шість... Ваші м'язи наповнюються силою та енергією...

Валерія, як і раніше, чула над собою приємний чоловічий голос. Голос, який був схожий на вовняне пальто: щільне, суворе, але при цьому м'яке, приємне на дотик. Пальто, що закутує і зігріває...

- П'ять... Зберігається стан спокою, але він починає наповнюватися відчуттям сили й можливості діяти... Розслабленість замінюється зібраністю... Чотири...

Але розслабленість Яблонської вже давно замінилась на зібраність,  якщо не сказати на нервозність, бо голос тренера безперешкодно проникав у тіло Валерії, долаючи всі бар'єри: і фізичні, і моральні. І зовсім скоро цей голос підступив до тієї бурі, яку Лера тримала під замком. Він її роздмухував, розганяв. Він піднімав пил Лериної сексуальної енергії. Він виривав із коренем її правильні принципи. Він руйнував стіни її фундаментальної картини світу.

Валерія, як і раніше, тримала свої очі заплющеними, але вона була готова заприсягтися, що Дорофєєв дивиться прямо на неї. Вона відчувала, що щойно Юрій вимовить «один», і вона відкриє очі, то неодмінно зустріне його погляд...

За мить так і сталося.