ГЛАВА 12

Усю першу половину дня Валерія намагалася відволіктися роботою. Але для виконання роботи вона мала бути уважною, зосередженою і сконцентрованою. Але замість цього Яблонська була розсіяна, непосидюча і тривожна.

Їй не хотілося знову зустрічатися з Дорофєєвим. Якби була її воля - вона б нізащо не переступила поріг спортзалу. Ось тільки Валерія ніколи й не жила, спираючись на власні бажання. А точніше було б сказати: вона не знала власних бажань. Адже якби вона зізналася собі чесно, то була б геть ошелешена своїм щирим прагненням: знову побачити Юрія.

Щоб не зраджувати собі у званні «правильної дівчинки», Валерія все ж таки вирішила відвідати захід, а щоб не наражати себе на зайві ризики - трішки затриматися і прийти туди вже під кінець. Вона вирішила, що це буде ідеальним варіантом, який нагодує вовків і врятує овець...

Коли Яблонська з'явилася в залі, учасники займалися розтяжкою. Валерія тихо прилаштувалася з краю мату, сівши в позу «метелика», як і всі. Юрій був зайнятий з одним з учнів, коригуючи його положення. Здавалося, що на Лерину появу ніхто не звернув уваги, і вона навіть трохи розслабилася.

Приблизно через двадцять хвилин Дорофєєв вигукнув щось японською. Батьки, їхня кількість була досить нечисленною, очікували підказок від своїх дітей. А діти, всі, як один, вляглися на спини. Це ж дійство стали здійснювати і батьки. Валерії не залишалося нічого іншого, як наслідувати загальний приклад. Коли всі учасники вляглися, у залі згасло світло і ввімкнулася тиха розслаблювальна музика. Від несподіванки багато батьків розсміялися. Юрій же всіх заспокоїв, пояснивши, що настала заключна частина заняття:

- Це всього лише медитація, а не груповий сеанс гіпнозу. - Сказав він приємним голосом. - Хоча гаманці краще тримати при собі.

Батьки знову засміялися. Валерія теж не стримала посмішку.