ГЛАВА 11

Наступні два тижні Лера намагалася не з'являтися в районі спортивного центру, щоб знову не перетнутися з тренером: аж надто бурхливу реакцію викликали в неї ці зустрічі. Звісно, буря ця була надійно прихована, запечатана і замаскована Яблонською. Але це була буря.

А в перших числах листопада, зайшовши перед сном до сина, щоб побажати на добраніч, затаєна буря була підживлена раптовою новиною, яку крізь дрімоту пробурчав Данило:

- Завтра в залі батьківський день... Приходь...

Перевернувшись на інший бік і натягнувши ковдру вище, Даня дав зрозуміти, що всі подробиці будуть розкриті не раніше сніданку. Чи варто говорити, що у Валерії видалася досить тривожна нічка.

На ранок Яблонська відразу ж налетіла на сина з розпитуваннями:

- Що за батьківський день?

Данило довго дивився на матір, намагаючись збагнути, що до чого. Лера дедалі більше округляла очі в очікуванні деталей, але здається, що більшими ставали її очі, то гірше працювала передача нервових імпульсів у головному мозку її сина.

- Батьківський день у секції айкідо! – емоційно нагадала вона.

- Так. Усе правильно. Батьківський день у секції айкідо. - Механічно повторив Данило, абсолютно не розуміючи, що потрібно його матері.

- Що це означає? - нерви Валерії починали закипати від невідомості.

- Значить, що можуть прийти батьки.

- Можуть чи повинні? - це було принципове питання.

- Пффф... - спантеличився Данило. - Не знаю, ма.

Валерія лише закусила щоку, незадоволена кількістю інформації.

- А що там узагалі буде? - не вгамовувалася вона.

- Мам. - Серйозно почав син. - Я ніколи не ходив на айкідо до цього. І я ніколи не бачив, як виглядає батьківський день.  Просто приходь у зал о 16.00. - Уклав Даня, допиваючи залишки чаю.

- Гаразд. Подумаю. - Збрехала Валерія, яка вже точно знала, що не зможе туди не прийти.

- Ага. Краще взяти капці, - кинув на прощання Данило, який до своїх десяти років уже встиг дещо зрозуміти про свою маму.