ГЛАВА 7

Минув тиждень, інтерес Дані до айкідо не пропав, і Валерія дуже раділа цій події. Данило постійно їй розповідав про філософію айкідо, називаючи незрозумілі їй поняття і назви. Так, за цей тиждень Данило не перетворився на ангела, але це була перша секція за багато років, яку він не залишив майже відразу.

У наступний робочий тиждень Яблонські вступили із запізненням: усі будильники були проігноровані абсолютно нахабно. У підсумку Даня не тільки запізнився на перший урок, а й забув удома змінні речі для тренування.

Валерія, яка, на щастя, працювала вдома, попрямувала до спортивного центру, щоб передати рюкзак синові. Біля спортзалу вона зустрілася з Дорофєєвим. Тренер не тільки її впізнав, а й назвав на ім'я:

- Валеріє?

- Так. Здрастуйте. - Відповіла Лера, автоматично поправивши кучерявий локон, що впав на очі.

- Добрий день. - Юрій доброзичливо посміхався. - Ви ж мама Данила, правильно?

- Так, усе правильно. Даня просто в захваті від айкідо. Весь час повторює вправи і вигукує якісь незрозумілі слова. - Радісно повідомила Яблонська.

- Це японський рахунок від 1 до 10, - пояснив Дорофєєв.

- Ааа...

- Даня - здібний хлопчик, але... - тренер якось дивно подивився на Валерію, і її гарний настрій одразу ж зник.

«О, ні, - з жахом подумала вона, - невже він і тут примудрився щось накоїти...»

- Він щось накоїв? - прямо запитала вона, не в силах чекати.

- Не зовсім... Можливо, моя відвертість здасться Вам грубою, але я маю дещо дізнатися.

- Добре, - погодилася Яблонська.

- У вас у родині все гаразд?

- Що Ви маєте на увазі? - розгубилася Лера.

- Ну, Данило... - Дорофєєв намагався говорити якомога м'якше, - не хочеться вживати слово «агресивний», воно сюди, зрештою, і не надто підходить, але, скажімо так, Данило – колючий хлопчик.

- Колючий? - перепитала Валерія, хоча чудово розуміла, про що йдеться.

- Так... Він часто конфліктує з хлопцями. Огризається. А така поведінка, як відомо, - це захисна реакція, реакція на стрес. Ось я і вирішив дізнатися, може, у вас або в нього якісь складнощі... Сімейні, особисті, не знаю... Я просто хочу йому допомогти.

Валерія не знала, що сказати. На її обличчі відбилося сум'яття. Юрій зрозумів, що вона спантеличена, а тому вирішив поставити навідне запитання:

- Данило добре спілкується з батьком?

Але це запитання ще сильніше пригнітило його співрозмовницю. Лерине сум'яття переросло в тотальну розгубленість. Вона зітхнула, ледь мотнувши головою.

- Він не спілкується з ним...

- Взагалі?

- Батько Данила помер, - Валерія склала руки на грудях.

- О, - вирвалося в Юрія, який явно не розраховував почути таку відповідь. - Співчуваю. - Це сталося нещодавно?

- Ні... Це сталося давно. - Лера ввічливо і спокійно відповіла, а Дорофєєв крадькома, абсолютно несвідомо, глянув на її безіменний палець, на якому була обручка.

- Я повторюся: не вважайте мої запитання за грубість. Я просто намагаюся зрозуміти своїх учнів і допомогти їм. - Люб'язно зауважив тренер і продовжив. - Може, у Данила є авторитетний чоловік, з яким він спілкується? Вітчим, наприклад?

- Вітчима теж немає.

Юрій знову кинув погляд на її праву руку, цього разу цілком свідомо і питально.

- Ну, може кандидат у вітчими?

- І кандидата немає. - Валерія почувалася вкрай незатишно.

- А каблучку Ви як оберіг носите? - не витримав Дорофєєв, скромно посміхаючись. - Вибачте, якщо образив Вас, - поспішив додати він.

Яблонська розуміюче хмикнула. Але усмішка її хоч була й щира, але дуже сумна.

- Думаю, відсутність обручки не надто щось змінила б.

- Помиляєтеся. Претендентів було б багато. - Довірливо і водночас беззастережно заявив тренер, не відводячи свої очі від обличчя Валерії. Лера було розкрила губи для відповіді, але сказати їй було нічого. Пауза затягнулася.

- Продовжу те, з чого почав, - перервав мовчання Юрій, за що Лера була вдячна. - У Данила є поруч авторитетний дорослий чоловічої статі? Дядько, дідусь, друг сім'ї?

- Ні, такого, на жаль чи на щастя, немає, - швидко глянувши на каблучку, відповіла Валерія.

- Тоді все зрозуміло. - Підсумував Дорофєєв. - Данилу вже давно пора ототожнити себе зі значущим для нього чоловіком, з яким він міг би почуватися в безпеці. Який став би для нього прикладом наслідування. Який допоміг би йому впоратися з внутрішньою невпевненістю. А у Данила такого немає. І це точно на жаль.