ГЛАВА 5

Рано ввечері того ж дня до Лери навідалася в гості свекруха. З Марією Федорівною у Валерії зберігалися прекрасні теплі стосунки, навіть після смерті Роми. Єдиним каменем спотикання, здатним трохи зменшити градус теплоти, був Данило. А точніше, погляди на його виховання. Марія Федорівна була з табору тих, хто вважав, що Лера просто зобов'язана вийти заміж повторно. На її думку, це була життєво важлива необхідність для всіх: справжній чоловік - для улюбленої невістки, яка «скоро зів'яне і не помітить», і суворий наставник - для єдиного онука, який «ось-ось вплутається в кримінальну історію і закінчить плачевно».

Валерія не менш палко любила свою свекруху, яка була найближчою її людиною, не рахуючи сина, але розмови про чоловіка-коханця-батька вона не переносила на дух і всілякими способами намагалася уникати цієї теми. Ось і зараз, не встигли вони зробити і по ковтку чаю, як Марія Федорівна завела улюблену шарманку. Але маючи великий досвід у спілкуванні зі свекрухою, Яблонська доволі вправно перевела тему розмови в інше русло: запитала в тієї про її саджанці. Річ у тім, що після смерті сина, а невдовзі й чоловіка, Марія Федорівна спершу присвятила всю себе Данилу, а коли зрозуміла, що її ресурсів на цю авантюру не надто й вистачає, переключилася на садівництво. Вирощування фініків і авокадо з кісточок, вилучення насіння з шишок, пророщування стебел всіляких рослин - про це свекруха могла розмірковувати годинами.

Приблизно на двадцятій хвилині діалогу, а точніше монологу, про розмноження амарилісів, додому заскочив Даня.

- Ну, нарешті! - зраділа Марія Федорівна. Хоч би яким шибеником не був її онук, вона його щиро любила. - Привітайся з бабусею.

- Привіт, ба. - Даня на частку секунди зазирнув на кухню і тут же випарувався.

- Данило! - покликала Лера, якій стало страшенно незручно. Утім, як і завжди. Однак до цього «завжди» вона ніяк не могла звикнути.

- У мене стрім! - копіюючи інтонацію матері, прокричав із сусідньої кімнати син.

- Даня, іди поїж, - покликала свекруха.

Данило нічого не відповів, грюкнувши дверима кімнати.

«Невже всі вони мають рацію... - раптом зі страхом подумала Валерія, - може, мені, справді, потрібно обзавестися чоловіком, який зможе приструнити сина, доки не стало надто пізно, і річка не вийшла зі своїх берегів?...»

Лера лише знизала плечима, дивлячись на свекруху вибачальними очима.

Коли гостя пішла, Яблонська зазирнула до сина і поцікавилася:

- Ти сходив на айкідо?

- Ні, - захоплено клацаючи по клавіатурі, відповів син.

Валерія важко зітхнула.