Віра та релігії.

Найдана сиділа на паркані, бовтаючи ногами,і спостерігала за тим, як сусідський Бавко ворушить носом листя та періодично гавкає на щось, тільки йому відоме.

- Найда! Найда! Найдана! А що я тобі казала про паркани? Злізь зараз же! – Мати гримнула десь з будинку крізь зачинені вікна, тому до Найдани донісся тільки приглушений оклик матері.

Дівчина неохоче але твердо вчепилась пальцями за верхів’я панелей, відштовхнулась стопами від поверхні паркану і закинула ноги нагору. Виважилась, щоб встати і балансуючи руками почала обережно йти по поверхні, на якій щойно сиділа. Вона не дивилась в сторону будинку, де матір з кам’яним обличчям свердлила її поглядом. Найдана знала, що дістане прочухана: « І що їй ото здумалось раніше прийти додому. Треба ж було такому статися».

- Гранна, вона вже досить доросла і навряд чи впаде з паркану.

- Бойлоно, ти її не знаєш. Це ходяча катастрофа, а не дитина.

- Вважаєш?

- Знаю. Я ж її мати.

- А, ну так. Бо якщо вона вся в тебе пішла, то я тебе знаю. – розсміялась Бойлона.

- Та ну тебе. Але то правда, я була ще тою шухирною дівкою.

- Та ти й зараз нівроку, - ще більше розсміялась подруга, - адже ми зараз тут.

Гранна гмикнула, ще раз глянула у вікно на поволі крокуючу фігуру доньки кудись вглиб садка.

- Он, бачиш, - кивнула матір у вікно, - і не йде ж сюди.

- Так ти ж її застала за забороненим, то ж вона не дурна, щоби йти на ешафот. І донька виконала твою заборону. Краще скажи, що тепер робитимеш?

- Не знаю. Зовсім не знаю.

- Перестань, ти все знаєш. Чому не можеш скористатись цим? Ти ж можеш відкинути всі варіанти, які …

- В тім-то й справа, що всі я відкинула, а потрібний просто не спрацював. Саме тому я й вистрелила. Щоб вберегтися.

- Дивно. Ти завжди обирала безпечний варіант подій.

- Так. І тут теж, при попередньому перегляді, не було зовсім нічого поганого. Смертельного.

- Ти впевнена?

- Точно. Я кілька разів передивлялась ментальний простір і не знайшла навіть натяку на якийсь не такий розвиток подій.

- Тому ти думаєш…

- Так, Бойлоно, тому я переконана, що Найдана змінює простір. Адже більше ні в кого в цім Всесвіті немає таких здібностей.

- Це неприємно. Бо вона ще замала керувати цим, але наявність сили, з огляду на останні події, почала даватись взнаки.

- І я не знаю, що робити далі.

- А ти в її світ заглядала?

- В який з них? Казуальні зупинки на Мануальних шляхах, що пронизують світ Астралу перелопатила майже всі, але нічого не знайшла. А до інших доступу немає.

- «Майже всі»- що це означає.

- Я не чіпала особисте. Адже там я не зможу всеодно нічого змінити чи вплинути через свої спін-особистості.

- Чому не глянула? Адже ти хоча б мала інформацію, щоб поповнити свої знання і скоригувати свої дії. Підлаштуватись, а не вбивати того, хто на думку ШІ став форматом вбивці. Ти б була готова до цього.

- Можливо.

- Можливо? Ходім до мене. Я дам тобі свій доступ і Найдана не відслідкує тебе, а ти зможеш виправити ситуацію. Хоча я не впевнена в цьому. Але варто спробувати глянути.

Жінки щезли з простору будинку і з’явились за мить в ньому ж.

- Мамо, я приготувала обід. Будеш їсти зі мною? – Дівчина стояла спиною до подруг. Розвернулась на знак присутності в будинку матері. – О, ти не сама! Привіт! Я на всих сервірую?

- Ми не будемо їсти. Я зготую кави. – Матір підійшла до кавоварки, а її подруга присіла біля вікна.

За вікном виднілась купа листя, біля якої грався пес, то підбігаючи, то відбігаючи і гавкав на щось чи когось в цій купі.

- Ти не прив’язала собаку?

- Якого собаку? – Дівчина підняла голову від тарілки і глянула на тітку. – В нас нема собаки. То сусідський гавкає.

- Авжеж, авжеж. – Подруга матері кивнула і дивилась відкритими очима, але відсутнім поглядом на матір дівчинки. 

Матір крадькома визирнула у вікно і побачила пса. Вона ковзнула поглядом по двору, перевела його на подругу і та кивнула йти за нею.

Зачинивши за собою двері, жінка схопила за руку подругу:

- Бачиш, я тобі казала.

- Тепер бачу. Зміна впливу простору тепер не тільки на тебе, але й на мене.

- Нічого не змінилось так, як ми планували. Хоча ми зробили все по інструкції і повинні були скоригувати цей простір.

- Угу. Ми ж там вимкнули час і спостереження, повинно було повернутись все на вчорашній день, а нас натомість з будинком викинуло до сусідів…. Чекай. Може це сусідів до нас закинуло?

- Думаєш, що ми сумістились?

- Думаю.

Ручка дверей повернулась вниз двері привідчинились натиснувши на бік Бойлони.

- Альо, мені треба вийти. – Почувся голос Найдани з-за дверей.

- Звісно. – Бойлона відійшла.

- З вами все гаразд? – Дівчина глянула на жінок. Питання було риторичним і вона вже відчинила двері своєї кімнати.

- Так. – Кивнула мати.

- Ні. – Чітко відповіла її подруга.

Гранна різко глянула на Бойлону, але та, не повертаючи голови відповіла:

- Не дивись так на мене, - і, змінивши тон, звернулась до дівчини, - Найдана, ти останнім часом не помічала якихось дивних змін?

- Що ви маєте на увазі? – Дівчина зупинилась і повернулась всим корпусом до подруг.

- Я маю на увазі ті події, які ти плануєш, знаєш, як вони повинні відбутись, знаєш час протікання цих подій, а вони враз змінюються. Або це відносно когось відбувається і хтось різко змінює свої плани, а ти розчарована чи налякана в змінах.

- Ну, було таке. Сьогодні мама прийшла раніше додому і застукала мене за моєю справою, яку я по її розумінню не маю робити. А що?

- А ще раніше? В інші дні? Пам’ятаєш щось таке? З твоїми планами.

- Та наче нічого. – Дівчина замислилась на мить. – А те, що я от хочу зробити каву, йду на кухню, по дорозі бачу, що квіти зів’яли, хочу полити їх. Забуваю про каву. Йду у ванну кімнату по лійку, бачу, що мильниця потребує підзарядки, йду по шнур, але по дорозі згадую про каву….- Найдана закотила очі вгору і зробила втомлений вираз обличчя, зітхнула і закінчила, - і так по колу.