Сад

- Ти чудово сьогодні виглядаєш, Каталіно. Цей клімат пішов тобі на користь. Подивись – всього два місяці – і ти ні разу не чхнула.

Ну добре, добре. Ти така чутлива. Але ж ніяких ознак хвороби, погодься. Сонце, повітря, здорове харчування, приємна компанія.

А яка навколо краса. Ти ж стільки раз казала мені, як це важливо – щоб тебе оточували гарні речі. Навіть спроектувала свій надгробок. В мене залишився твій малюнок... до речі, він певним чином надихнув. Допоміг визначитися. Це було непросто, знаєш? Сам би я вибрав щось більш вишукане – білосніжну калу або, може, олеандр...

Але ти намалювала троянду... адже до побажань потрібно прислухатися, так? Я ж не деспотичний Пігмаліон, який навіть не питає своє творіння, яким воно хоче бути.

Тому, троянда – отже, троянда. Зрештою, кліше не виключає оригінальності, погодься. Головне – виконання.

Смаглява рука з тонкими пальцями піаніста або хірурга ( ну звичайно ж, хірурга) з ласкою пройшлася зеленими пагонами, не зачіпаючи жодного шипа.

- І ти ж не втратила головне – зір. І, напевне, чуєш мене. А голос... дуже важко було б зберегти голос у твоєму випадку. Туберкульоз, остання стадія... ти вже тоді не могла розмовляти.

Скільки вас приходить сюди – прекрасних, трагічних, як передчасно зрізані квіти. Ви і є квіти. Я продовжив вам життя, дав можливість жити його без болю. І допомагати іншим. Сьогодні я маю оперувати дівчинку. П’ять років, травма ока. Без тебе вона була б приречена на життя у темряві, моя люба.

Я впевнений, що ти згодна допомогти, Каталіно. Зрештою, пуп’янків ще багато, тож для тебе це питання кількох днів.

В гнучких пальцях зблиснув скальпель і міцний пагін гойднувся, розстаючись з квіткою. Чоловік встав, обережно тримаючи її – троянду вишукано-пастельного відтінку, між ароматних пелюстків якої блищало зелене око у оправі довгих вій. Розвернувся і попрямував стежкою дивовижного саду, крокуючи до білосніжного корпусу очної хірургії.

Зелені пагони кущів і квітів заколивалися йому вслід, ніби намагаючись дотягнутися до стрункої постаті. Десятки очей живого саду дивилися в спину тому, з ким вони уклали договір в мить відчаю на межі смерті...

Що ж, майстер жорстокий і мати хоробрість вмерти іноді важливіше, ніж вижити за всяку ціну...

Бо найважливіше в житті – тримати його в своїх руках.