РОЗДІЛ 24 ЮРІЙ ТОСКАНОВ "Не хвороба"

Юля нарешті засинає. А я зависаю на маленькому обличчі, як дві каплі схожому з моїм. Дивуюсь, чому Богдана не помічала разючої схожості дочки найкращої подруги зі мною? Тут навіть тест ДНК не треба робити, щоб встановити моє батьківство.

Мала крізь сон вовтузиться.

— Тихо, янголятко, тихо, — шепочу, поправляючи ковдру однією рукою та гойдаючи колиску іншою.

Юля обожнює колисатись. Моя донечка. Моя крихітка. Я люблю свою кровиночку більше за всіх на світі. Вона дорожча навіть за Богдану. Господи, я б відав все, лиш би це вразливе маля народила моя дружина. Ми були б щасливими по-справжньому… і вона ніколи не пішла б від мене.

— Спить? — зазирає через плече Надія.

Одночасно з питанням її пухка долоня лягає на руку. Скоса зиркаю на кінцівку на передпліччі, тілом пробігає електричний струм відрази. Ненавиджу, коли так робить. Дратує, коли намагається створити ілюзію сім’ї, якої ніколи не існувало і яка ніколи не створиться.

— Так, а мені час в офіс.

— Не залишишся? — дує губи — підкачані і смачно нафарбовані світло-коричневим блиском.

— Юлечка зрадіє, прокинувшись побачити тата. Ти ж знаєш, як сильно наша донечка сумує за тобою. Їй не вистачає батька.

Надія щебече лагідно і в той самий час б’є по найболючішому. Прекрасно усвідомлюючи мою прив’язаність до дитини, жінка уміло маніпулює, викачує гроші, увагу, присутність у її житті. Дана теж вдарила по вразливому місці. У вухах досі тарабанять слова: «Юлія Юріївна Тосканова краще звучить ніж Юлія Маркіянівна Гродська». Кидаю на доню турботливий погляд. Така маленька, а стала розмінною монетою в іграх дорослих. Єдиним способом захистити дитину залишається визнати своє батьківство через суд.

— У мене важливий міжнародний контракт, над якими треба попрацювати. Увечері заїду і заодно поговоримо.

Надія розквітає в улесливій усмішці, обвиває шию. Мить — накинеться з жадібним поцілунком. Після інциденту з моїм одягом, вона взагалі втратила кордони, вирішивши, що тепер отримала зелене світло на Юрія Тосканова.

— Ми тебе чекатимемо, — переходить на шепіт, притискається щокою до шиї.

— Зупинись, — обхоплюю її за руки та силою відсторонюю. — Зупинись, будь ласка. Між нами не може бути абсолютного нічого. Я кохаю іншу жінку.

Швидкими кроками виходжу з дитячої. Надія наздоганяє у коридорі, за секунду перетворившись з добросердної дівчини на справжнісіньку фурію, тобто себе справжню. Аж страшно, на що вона здатна піти заради власних божевільних амбіцій. Впевнений, в недалекому майбутньому налаштує доньку і та також витиме з мене ниточки.

У нас був один єдиний раз, напередодні весілля з Богданою. Я добряче напився, зателефонував Маркіяну, щоб забрав, а натомість в клуб приїхала Надя. Соромно сказати, та я не пам’ятаю, як ця стерва опинилась під мною. Думав, забудеться. Та з народженням Юлі моє життя перетворилось на пекло. Два роки я розривався між коханою та дочкою, між двома поверхами. І зараз на межі того, що втрачаю першу, а один необережний крок призведе до втрати другої.

— Богдана тебе відпустила сама. Зрозумій, ми отримали шанс на щастя, можливість стати справжньою сім’єю. Заради Юлі не відпихай мене.

— Знову те саме, заїла пластинка, — намагаюсь говорити спокійно, хоч всередині кипить буря.

— Юрочко, перевези речі до нас. Он мамині валізи вже в її кімнаті.

Пирскаю іронічним сміхом.

— По перше, перевозити нічого, оскільки Богдана повикидала все у вікно. По друге, навіть під дулом пістолета не переїду з готелю. Тема закрита.

Поки Надія не влаштувала фірмової істерики з погрозами, поспішаю зникнути за дверима. Проте «на волі» настрій не покращується. Сварка з дружиною запустила колесо невідворотних подій, край негативних для бізнесу. Багато клієнтів, почувши про відмову тестя працювати зі мною, запідозрили проблеми із законом в компанії і масово розривають контракти. Мій єдиний потенційний іноземний партнер не знає про прикрі інциденти, тому треба швидко підписати договір. У протилежному випадку… Я піду по світу з торбою.

Дорогою в офіс телефонує мама. Побачивши її контакт на широкому екрані, душа стискається в грудочку, бо я найгірший син у світі. Про мою дочку мама дізналась від Богдани, дізналась у всіх яскравих фарбах. А мені не вистачило сили духу зізнатись, збрехав, мовляв, посварився з коханою і вона на кілька днів переїхала до батька.

Тепер настала моя черга розповідати правду, гірку правду свого невдалого особистого життя. А головне — я не уявляю, яким чином повернути довіру Дани.

Вирішую пояснити мамі ситуацію наочно. Тож розвертаю автівку у напрямку лікарні.

Якесь замкнуте коло нещасть валиться на мою родину. Після викриття у медичний заклад потрапила дружина, потім мама з інфарктом. Через мою нерішучість дорогі серцю жінки страждають.

На мить зависаю на центральному вході в лікарню. У голові проскакують образи матері, Богдани…

Стоп… Мама з інфарктом, їй надають кваліфіковану допомогу. А Дана? Що з нею? Я ж не знаю, з яким діагнозом вона лікувалась.

Внутрішній голос нашіптує звернути у приймальне відділення і розпитати деталі. Мені щастить. Просто на вході зустрічаюсь з тією самою лікаркою, яка проводила коханій обстеження. Жінка теж мене пізнає та злегка киває головою у знак привітання.