РОЗДІЛ 23 БОГДАНА "Приємні моменти"

Наступний день починається з чергового сюрпризу. І не від зрадника Юрія, а Маркіяна Гродського, якого мій батько запримітив в потенційні татусі. Вчора він добряче збентежив ризикованою авантюрою. Я вже і сміялась, і плакала, проте прийняла остаточне рішення: розмова не вийде за межі кабінету. Я не стану фальшивити. Якби не було, а Тосканов — біологічний батько мого маляти. Найбільшим покарання для нього стане те, що ніколи не побачить своєї дитини, що не візьме на руки, не назве янголом.

Після сніданку кур’єр доставляє величезну фірмову коробку з логотипом відомого у місті елітного магазину ексклюзивного одягу. У ньому одягаються лише багаті. Навіть попри свої можливості я жодного разу не була його покупцем.

Розписавшись про отримання, відношу посилку у свою спальню. Щось всередині підказує, у ній знаходиться вечірня сукня, а подарунок куплений Гродським. У мені прокидається та сама вісімнадцятирічна дівчинка, яка плеще у долоньки від захвату.

У передчутті розпаковую.

— Ого! — виривається з губ захоплення. Річ у коробці варта хвальби.

Обережно дістаю ніжну кремову сукню з невагомої атласної тканини, прикрашеної на поясі дрібними блискучими камінчиками. Сукня довга, по фігурі, а знизу поділ пишний, наче хвіст золотої рибки. Хвилину роздивлюсь розкішний презент, і не віриться, що сьогодні я відпочиватиму у приємній компанії не свого чоловіка, а колишнього чоловіка жінки, яку називала подругою. Все так закрутилось, що голова йде обертом. Колишні, дружба, зради, діти. А ще робота, яка завтра забиратиме усі сили і псуватиме нерви.

На дні помічаю записку. Акуратно складений конвертик, прикрашений золотистим бантиком, викликає відчуття неправильності. Не повинен Маркіян дарувати подарунки, не повинно моє серце підплигувати в грудях, коли читаю тиснені рядки «Приємних моментів. М.»

М.

Маркіян.

— Так, Богдано, тримай себе в руках. Нехай сьогодні ти Попелюшка, та завтра розпочнуться сірі будні, у яких Гродський — єдиний друг. Не варто псувати стосунки приємними моментами.

Відклавши сукню на ліжко, широкими кроками міряю кімнату. Чи йти на презентацію? Ну чому я погодилась? З роздумів вириває дзвінок. Замалим не сідаю, вгледівши на екрані номер Тосканова. Ні, його контакт стертий, однак вирвати з пам’яті цифри не так легко.

Що знову треба? Проситиме відшкодувати викинуті речі з вікна?

— Слухаю, — промовляю відсторонено у слухавку. А в самої венами тече неприємний холодок. Погане передчуття скручується в клубок під грудьми. Може Елеонора Станіславівна не пережила вчинку коханого сина і покинули світ земний?

— Дано, як це все розуміти? — вкотре ставить одне і теж питання. — Прийшли юристи твого батька, принесли документи на розлучення. Я ж чітко сказав, що проти. Жодного папірчика добровільно не підпишу. І взагалі, я хочу зустрітися, пояснити ситуацію, заручниками якої ми стали. А як подумаю про цього … Маркіяна, дах зносить. Що між вами спільного? Чого він крутиться?

— Я не хочу…

Западає мовчанка. Тосканов затягнув монолог, знову виставив своє «я» на перше місце.

— Не хочеш?

— Не хочу зустрічатись, слухати нісенітниці, виправдовуватись. Все скінчено. Тепер розмови через адвокатів.

— Я прошу тебе, вислухай. Між мною та Надією була одна ніч. Ніч — найбільша помилка в житті.

— Називаєш дворічну Юлю помилкою? Що ти за батько? Тато твоєї дитини юридично — чужий чоловік, а ти навіть батьківство не визнаєш. Юлія Юріївна Тосканова краще звучить ніж Юлія Маркіянівна Гродська.

Б’ю по найуразливішому, б’ю навідмаш, б’ю у сонячне сплетіння. Тосканов — ідеальний батько, турботливий, ніжний, надійний. Юлю він любить, любить більше за себе і маму. Я бачила на власні очі.
З протилежного боку лінії Юрій задихається. Я таки зуміла допекти. Хай болить! Хай горить!

Спересердя вимикаю з’єднання. Хочеться плакати, вити, а ще до сверблячки прибити Тосканова. Може б тоді стало легше?

Презентація ювелірної компанії «Зоря» запланована на шістнадцяту вечора. Запрошую додому візажиста, щоб трохи почаклував над моїм образом. Злість на невірного чоловіка штовхає жінок з крайності в крайність. Сьогодні хочу сяяти, як зоря, як королева, гідна прикраси, яку вчора застебнув на шиї Маркіян. Я просто хочу свята, яке протягом останніх років не з’являлось в щоденній рутині.

Дівчинка сповна відробляє чималеньку суму за макіяж та укладку, і за півгодини до заходу, увійшовши в кімнату, мене не пізнає рідний батько.

— Дано? Це ти? — ошелешено перепитує.

Проводжу подушечками по невагомій тканині вишуканої сукні, яка до стегон обтягує кожнісінький вигин моєї поки стрункої фігури. У дзеркалі відбивається незнайомка на височенних підборах, з крихітним блискучим клатчем у тендітних пальцях, з виразними очима, що створюють ефект Клеопатри. Гарно, дуже гарно.

Батько падає лікоть.

— Ходімо, доню. І тримайся поруч, бо ще хтось вкраде мою красуню.

— Та кому потрібна красуня з причепом і вагоном проблем? — запитую, беручи під руку.

— Стосовно Маркіяна не передумала?

— Ні, я не стану плести інтриги та ламати долю другові. Не порушуймо більше цієї теми.