РОЗДІЛ 20 БОГДАНА " Є пропозиції?"

Спорткар заходиться голосним ревом, зривається з місця. Крізь затоноване скло кидаю побіжний погляд на Тосканова, який потирає викручену руку і проводжає нас зі злісним виразом обличчя. Прийняти реальність для нього — задача з вищої математики. Навряд усвідомлює межі катастрофи, викликаної розлученням. Втративши хорошу дружину, він втратив мудрого порадника в особі мого батька.

— Жалієш його? — несподівано запитує Маркіян, вивертаючи кермо у загальний потік транспорту.

Я не зволікаю з відповіддю і чесно зізнаюсь на видиху.

— Ні!

— Тоді чому зітхаєш?

— Шкода себе. Стільки років була сліпа і дурна.

— Інколи жалість до себе — погана штука. Вона закриває очі на справді важливі речі й не позбавляє шансу просто жити.

— Можливо, але в мене на серці свіжа кровоточива рана.

— З часом стане легше.

— Знаю, що стане, однак повірити іншому чоловікові я більше не зможу. Вистачить з мене стосунків.

— Ще скажи, що всі чоловіки однакові.

Крадькома зиркаю на красивого, успішного, турботливого представника сильної статі на водійському сидінні, і в голові мелькає підступна думка: як Надія могла проміняти його кохання на ганебний статус коханки? Якби колишня подруга не зрадила, а народила від нього, зараз була б по-справжньому щасливою. І справа не в грошах, які обожнює. З Юрою вона неповноцінна, адже він не розлучився зі мною, так і жив на два поверхи. А враховуючи його зізнання (припустимо щире) про один раз, взагалі — бінго! Для здорової красивої жінки у розквіті сил інтимні стосунки — це важлива складова. Якщо не спала з Юрою, то лягала під інших. Невже це щастя чи справжні почуття?

— Мені невідомо про решту, — промовляю. — Кохала тільки одного.

— Тоді дозволь пояснити. Не варто рівняти під одну планку чи зарікатись про стосунки на майбутнє. Доля любить підкидати не тільки випробовування, а й справжні подарунки. Головне — не проґавити момент. Тосканов — мерзотник, не станемо псувати згадками про нього решту дня.

— Є пропозиції як провести решту дня?

Господи, що я мелю? Ще півгодини тому хотіла прибити благовірного, а зараз напрошуюсь на компанію колишнього чоловіка подруги. Схоже мої невгамовні гормони зовсім зносять дах.

Маркіян завмирає, бо не сподівався почути настільки провокативне питання. Навіть шкіряне кермо стискає сильніше.

— Взагалі-то хотів запросити в ресторан. Одними бутербродами не наїстись.

Озирається на мене, очікуючи згоди. По його напружених вилицях не складно зробити висновок, що запрошення далось через силу. Він не любить жінок і таки ставить їх під одну планку після зради Надії. Даю стовідсоткову гарантію: у нього немає постійної подруги, а стабільні стосунки — табу. Шкода, міг би зробити хорошу дівчину щасливою.

— Я не проти, — усміхаюсь кутиками вуст. — Вже після обіду займусь переїздом Елеонори Станіславівни.

— А вона що з вами живе?

— У гості приїхала. Уявляєш, Юра не сказав матері про Юлю. Довелось мені розповідати про походеньки її обожнюваного сина.

— Інколи мені здається, що Тосканов застряг у дитинстві, не вміє нести відповідальності за свої вчинки.

— Ні, — хитаю головою. — Він розумний, цілеспрямований, успішний бізнесмен, проте не пристосований самостійно розв’язувати побутові проблеми. Спершу ним опікалась мама, після весілля — я, всі його боготворили, підвищували. Одним словом виховали егоїста, який не здатний раціонально проаналізувати наслідки дій.

— Він хоч речі забрав?

Не втримуюсь і пирскаю сміхом. Маркіян здивовано скидає бровою.

— Не встиг, я викинула його лахміття через вікно. Все викинула від шкарпеток до зубної щітки. Шкода, не зняла відео.

— Господи! Дано, ти страшна жінка, — вибухає реготом Гродський. — Не хотів би побувати на місці твого чоловіка.

Не побуваєш, Маркіяне, не побуваєш. Більше жодного чоловіка не пущу у своє життя, хіба хлопчик народиться. Мимоволі накриваю долонею живіт, приємне тепло розпливається тілом. Аж не віриться, що через вісім місяців триматиму маля на руках.

Гродський зупиняє машину біля елітного ресторану на виїзді з міста. Я бувала тут раніше і враження залишилися приємними. Місце розкішне, зі смачною кухнею, шикарним бенкетним залом та навіть залом для відео конференцій. На обгородженій височенним парканом території також є двоповерховий готель. Заклад часто використовують для закритих вечірок та ділових заходів у неформальній обстановці.

Нас привітно зустрічають, проводять за столик на скляній терасі. Маркіяна добре знають, звертаються до нього на ім’я та по батькові.

— Ти тут частий гість? — запитую, вмостившись у глибоке зручне крісло. Маркіян підсуває мені меню, мовляв, знає асортимент і книжки не потребує.

— Майже всі заходи, пов’язані із «Зорею», проводяться у цьому готельно-розважальному комплексі, тому я один із постійних клієнтів. Крім того, люблю їхні страви. Допомогти з вибором?

— Меню вражає. Стільки всього, аж слинка котиться.