РОЗДІЛ 18 МАРКІЯН "Група крові"

Працівники автосервісу доставляють автівку Тосканової до будинку її батька, а я стою на повороті у вулицю і не наважуюсь супроводити їх до воріт. Мені соромно поглянути у вічі адвоката, з яким знайомий багато років і від якого приховував правду про походеньки зятя. У вухах досі дзвенять слова Богдани, мовляв, мовчав з меркантильних спонукань, не розповідав, щоб не втратити співпрацю.

Знала б вона, як мучився всі ці роки! Так, Юра та Надія — зрадники, але я не кращий в її очах. І від цього болить удвічі сильніше.

Звертаючи на головну дорогу, хлопці зупиняються та кажуть, що машина на місці, а самої власниці вдома немає.

Цікаво, де вона? А головне — як почувається? Вчора її дивне прохання приготувати бутерброд із солоним огірком збило з пантелику. Настільки збило, що я намазав кілька скоринок хліба маслом, прикрасив крихітними корнішонами, все це діло спакував у лоток і особисто приїхав у місто, щоб…

Зупинись, Маркіяне! Що ти твориш? Кошусь на клятий лоток на передньому пасажирському сидінні, і серце стискається у грудку. Перед очима пропливають небажані невмолимі спогади, пов’язані із вагітністю колишньої дружини. Як же вона мотала нерви зміною уподобань, виношуючи Юлю! Солоне, солодке, гірке, кисле… Однак, я був настільки щасливий майбутнім батьківством, що з радістю виконував будь-яку примху коханої жінки. І солоні огірки у цьому списку займали почесне перше місце.
Богдана Тосканова вагітна. Під її серцем живе дитина Юрія, якого щиро ненавиджу на клітинному рівні.

Мерзотник! Бабій! Козел!

Я дізнався про зв'язок дружини і Тосканова випадково. Точніше на допомогу прийшли банальні медичні знання, отримані у шкоді на уроках біології. Коли Юля народилась, їй зробили пробу на встановлення групи крові. Як зараз пам’ятаю момент прозріння. Я перебуваю у довгому коридорі пологового будинку, чекаю на лікаря, щоб запитати про суміш, бо у грудях Надії нуль молока для маляти. Лікарка затримується, натомість медсестра на посту сує у руки документи на підпис. В очі одразу впадають дані, дані, яких в апріорі не може існувати. Група крові новонародженої дитини…

— Тут якось помилка, — звертаюсь до працівниці закладу, тикаючи пальцем на цифру.

— Ні, — заперечно хитає головою. — Похибка виключена.

Запримітивши мій вражений вираз обличчя, дівчина поспішає зникнути у сусідній палаті. А стою і мій світ руйнується у цих білосніжних, пропахлих хлором, стінах. Як? З ким? Коли?

Зуби скриплять від злості, від образи, від розбитого вщент кохання в серці. На ватяних ногах, стискаючи документи до побіління кісточок, заходжу в нашу палату. Надію застаю з донечкою на руках. Щаслива вона усміхається до янголятка, якого я так мріяв тримати, ростити, любити. Усередині вмить вигоряє, утворюється чорна діра, що поглинає найсвітліші людські почуття.

— Від кого ти народила? — запитую, не пізнаючи власного надламаного голосу.

— Юро, ти що, перехвилювався? Не став, будь ласка, настільки дурних питань. Ще хтось почує…

— Хто батько твоєї дочки?

Підношу догори документи, замалим стримуючи бажання кинути їх в лице брехливій с…

— Хто?

Питання порушує німу, глуху тишу. Мала, злякавшись, скрикує, заходиться істерикою.

— Що ти робиш, ідіот! Дитину мою лякаєш! — волає Надія.

І лише зараз бачу її справжнє ставлення до мене. В очах спалахує неприборкана ненависть, відраза, презирство. Кажуть, закохані сліпі. Я справді був сліпим, наївним ідіотом, а на додаток став рогатим.

— Тут все написано, — махаю паперами. Невидима сила стримує на місці, не дозволяючи ступити кроку до лицемірки. Мабуть, на краще. Я б розмазав її по стінці. — Я не можу бути її біологічним батьком. Не мо-жу! Група крові не сходиться.

На мить Надія завмирає ошелешеним поглядом на моїй піднесеній руці. Усвідомлення нової реальності до неї приходить швидко. Здається, коліщата в мозку невірної дружини зараз зірвуться. Ковтнувши клубок, підводиться на ноги, підходить до вікна, дивиться крізь скло на місто. А мене криє, мене вбиває її мовчання.

— Нічого не поясниш?

— Так, ти не батько Юлечки. Так, я тобі зрадила.

— І ти настільки легко про це говориш? Зрадила, народила від іншого… Ти ж не по хліб у магазин сходила. Ти життя зруйнувала моє, своє, наше!

— Роби висновки за себе, бо у нас з донечкою — все прекрасно. Принаймні тепер буде.

Жбурляю на підлогу кляті папери, вони вальсують у повітрі, повільно опускаються на підлогу. І я лечу в безодню.

— Хто він? — запитую через силу.

— Що зміниться, якщо скажу? Хіба швидше збереш речі і переїдеш.

— Хто?

— Зразковий чоловік Боді, який найближчим часом стане зразковим татом для Юлі. Знаєш, я навіть рада, що правда вибралася нагору. Не доведеться витрачатись на тест ДНК.

— Ти хвора на всю голову. Дивно, що цього раніше не помічав. Як ти могла переспати з чоловіком найкращої подруги? Ти… Ти скалічила не лише наше життя.

— Ой, не драматизуй. Бодька крім роботи нічим не цікавиться. І Юри вона не варта.

— Господи, що ти знайшла у цьому корисливому, слизькому слимаку?