РОЗДІЛ 16 БОГДАНА "Театральна вистава"

— Богдано, що ти робиш? — запитує Елеонора Станіславівна, вклякнувши на порозі спальні у дорогій шубі. Її пальці до хрускоту стискають шкіряні ручки сумки. Свекруха — вулкан всередині, тигриця, яка захищає улюблене дитя. І їй абсолютно байдуже, коли справа стосується Юрія, що знаходиться на моїй території. — Що ти собі дозволяєш? Для чого викидаєш у вікно речі мого сина?

— Доброго дня! — вітаюсь з нею, зобразивши на губах подібність усмішки. А слідом за вітанням викидаю на вулицю білосніжну сорочку Тосканова, останню в його гардеробі.

— Збожеволіла? — верещить свекруха.

— Прозріла, — відповідаю з іронією в голосі і туди ж відправляю набір шкарпеток.

Елеонора Станіславівна швидко підходить до вікна, закриває стулку. А шкода, я хотіла помилуватись, як Тосканов збирає одяг з писклявою Юлечкою на руках.

— Правду Надя говорить, що ти неадекватна і небезпечна, а ще здатна зашкодити моєму синові. Я не вірила, до останнього не вірила.

— Пропоную замість докорів спуститися вниз і допомогти синочку зібрати одяг, поки його не розтягнули безхатьки. А можете за онукою пригледіти, щоб не плуталась під ногами.

— Що ти верзеш? — закипає. — Яка онучка?

Опа! Здається, я зірвала джекпот, отримавши змогу особисто розповісти монстру з родини Тосканових про походеньки наліво їхньої гордості. Юрій вдвічі дурніший, ніж думала. Він приховав правду від найкращої у світі матері вважаючи, що я пробачу зраду. Бачить Бог, він мав достатньо часу переїхати і пояснити ситуацію родичам.

— Надя і Юра коханці, а Юля — результат їхніх зустрічей за моєю спиною. Ваш син роками живе на дві сім’ї, навіть квартиру купив коханці, щоб далеко не їздити.

— Ні! — хитає головою, хапаючись рукою за серце. — Не бреши…

— А я не брешу. Поки я платила іпотеки, робила ремонт за свої гроші, працювала, він спокійненько купив Надії житло, забезпечував всім необхідним. А все це, — обводжу руками кімнату, — фальш, ілюзія, щоб і надалі отримувати підтримку мого батька та клієнтів для фірми. Він мене терпів заради грошей, які потім віддавав моїй найкращій подрузі, моїй найкращій і єдиній подрузі.

Елька затягує повітря широко розкритим ротом. Можливо, жінці дійсно погано, та за вуаллю брехні, у якій ми всі загрузли, вже не розібрати де правда, а де ні.

— А коли я випадково дізналася про їхній роман і сказала Юрі залишити квартиру та забиратись під три чорти, він вирішив вклеїти дурня та вдавати, що нічого не сталось.

— Зупинись, вистачить!

— Хоч раз виключіть люблячу матусю і поставте себе на місце невістки. Ви б пробачили зраду? Ви б зуміли спокійно дивитись на дитину подруги, яка назавжди вкрала ваше щастя?

— Не треба. Це занадто жорстоко.

Продовжуючи триматись рукою за серце, жінка опускається на крісло під стіною, важко дихає, розстібає ґудзики розкішної шуби. Навіть тонна косметики не здатна приховати блідої від хвилювання шкіри.

А я дивлюсь на свекруху і мені аніскілечки не жаль її. Десять років я зі шкури пнулась, намагаючись бути зразковою дружиною, поєднуючи сім’ю і доволі специфічну роботу, і, трясця, жодного разу не почула доброго слова. Зате Юра те і се, Юра молодець, Юра приклад. О, тепер має кого ставити у приклад!

— На мою думку, вам теж час на вихід.

— Що? Богдано!

— Речі самі зберете, чи допомогти?

Схрестивши руки на грудях, киваю підборіддям на вікно, у яке хвилину тому викидала ганчір’я її обожнюваного сина. Свекруха розуміє тонкий натяк. Та підвівшись на ноги, одразу опускається на сидіння.

— Ой, ой! Я вмираю, вмираю. Швидку.

— Нічого не міняється! І ви ніколи не змінитесь!

Останні мої слова більше схожі на крик, крик докору і намагання достукатись до її совісті.

І треба ж у цю хвилину зайти в квартиру Тосканову.

— Швидку, швидку виклич негайно! — волає вона до сина, задихаючись.

— Господи, мамо! Що з тобою? Заспокойся! Дихай! Я поруч.

Юра схиляється над нею, кидає у мою адресу вбивчі погляди. А я що? Я ж не спала з ким попало! Не я пристаралась дитинку на стороні. Дивлюсь на Тосканових і хочу сміятись. Хочу сміятись з власної сліпоти, бо як можна було раніше не помічати їхнього лицемірства та любові до театральних вистав? Дурна!

— Геть обоє з моєї квартири! — тикаю пальцем на коридор, втрачаючи терпець. Елеонора Станіславівна — прекрасна актриса, та з мене вистачить аматорських постановок.

— Богдано, мамі погано! Ти що не бачиш? Для чого її добиваєш?

Не можу. Не витримую. Рятуйте!

— Я сказала — геть! Розбирайся зі своєї мамою сам. Я не вірю у її сердечні приступи. Не вірю!

— У тебе немає серця, — Юра нагороджує мене таким важким поглядом, наче я приречена горіти в пеклі вічно. — А якщо вона вмре?

— Елеонора Станіславівна дідька переживе! — без тіні сорому випалюю в холодні очі колись коханого чоловіка. — Забирайтесь, поки батькова охорона вас не вставила за двері.