РОЗДІЛ 12 МАРКІЯН "Хліб з маслом"

Богдана.

Дана.

Бодя…

Бодя такій жінці не пасує.
Завжди ненавидів, як Надія називала подругу Бодя. Скільки робив зауваження, скільки разів просив — даремно. Колись я ловив себе на думці, що дружина тайкома заздрила нашій однокласниці — успішній, розумній дівчині, яка постійно в русі, роботі і при цьому доглянута, уважна до коханого, турботлива з батьком, привітна та відкрита зі всіма. А ще… Богдана має залізний характер, якому позаздрить будь-який чоловік. Сказала — зробила, вирішила — досягнула. Надя навпаки… Любить лише себе кохану… Любить себе і Юрія Тосканова, від якого залетіла та народила.

Дивлюсь на знайому, яка з міцно стисненими кулачками стоїть у моїй вітальні, стоїть навпроти мене. Її губи тремтять, заледве стримуючи чергові болючі питання. Її очі щемлять від сліз, зрадницьки здаючи гірку реальність, яка звалилась на крихітні плечі. Вразлива. Її обійняти б, пригорнути, заспокоїти. Зрада коханого чоловіка навіть цю жінку з непохитною вдачею вибила із колії. Я розумію її. Був на тому ж місці два роки тому. І боліло мені не менше. І зараз дошкуляє в області грудей, де колись знаходилось палке гаряче серце, здатне небо прихилити одній єдиній жінці.

Богдана чекає відповідей. А я не знаходжу сил відкрити рот. Минуле накочує вбивчою хвилею, придавлює, заважає дихати.

— Чого ти мовчиш? — вона не витримує напруги. — Чого не сказав?

Несподівано її кулачки опускаються мені на груди. Вона товче ними, немов намагається пробити захисну броню.

— А ти повірила б? Ні! Ти настільки кохаєш Тосканова, що і зараз не віриш у його зраду. Не віриш, і тому приїхала до мене, щоб отримати стовідсотковий доказ.

Завмирає, опускає безсило руки. Її гаряче дихання розбивається об мою оголену шию. У місці невидимого контакту пече, наче Дана дихає вогнем. Обережно простягаю долоні, обхоплюю її за передпліччя, змушуючи таким чином поглянути у вічі.

— Богдано, ні ти, ні твій батько ніколи не повірили б у те, що Юрій напився на вечірці перед весіллям, а Надька цим скористалась, і затягнула дурня на себе.

Заперечно хитає головою.

— Ні!

— Ось бачиш, — звужую очі до щілинок, намагаючись не показувати страшного гніву на душі. — Крім того, завдяки найкращій подрузі ти сама уникала мене. Пригадай, як зустрілись під супермаркетом через кілька днів після розлучення. Ти відвернулась, ніби не впізнала. Що мені залишалось робити? Сваритись? Влаштовувати скандали? Кричати при всіх, що твоє життя знищили?

По її блідих щоках стікають рясні солоні струмки. Дівчина шморгає носом, розтирає вологу тильною стороною долоні, а потім звільняється з моїх долонь та відходить до панорамного вікна з цілковитою темрявою за склом. Здригаючись від схлипувань, бореться з образою, розчаруванням, відчаєм. Я даю її час прийти в себе. У цій непростій ситуації банальними вмовляннями не зарадиш, по собі знаю.

— Я попросив твого батька супроводжувати «Зорю» не з меркантильних спонукань, а щоб бути поруч, коди ти дізнаєшся про підлий вчинок близьких людей.

— Якесь дивне розуміння турботи.

— Богдано, дійсно все не так, як здається на перший погляд.

Дівчина робить глибокий вдих, злегка трясе підборіддям, немов дорікає.

На фоні височенного вікна Тосканова видається по-особливому тендітною. Вона дуже змінилась. Провокативна зачіска, незвичний для її ділового стилю приталений комбінезон, який без сорому підкреслює кожнісінький вигин ідеальної фігури. Навпроти жінка, здатна звести з розуму не лише зрілого чоловіка чи недосвідченого хлопця, а навіть монаха, який склав схиму. Поспішаю відвести погляд. Зупинись, Маркіяне. Не поводься як цілковитий бовдур. Чи ти позбавлений уваги протилежної статті, що витріщаєшся на колишню однокласницю? Абсолютно всі жінки однакові, ноги, руки і так далі. Проте очі вперто знаходять худорлявий силует, який обійняв себе, та бездумно свердлить темними очима холод за вікном.

Ні, Богдана не така, як мільйони. Вона одна на мільйон. Бовдур Юрій, що повівся на примхливу та корисливу Надію. А я тричі ідіот, що присвятив їй життя.

Я кохав її…

Що відчуваю зараз, пригадуючи колишню? Відразу!

— Ви всі втрьох зробили мені боляче, — стиха промовляє, не озираючись.

Замислююсь. Що вона робитиме далі? Мабуть, розчарувавшись в чоловіках, кинеться з головою у роботу, продовжить будувати кар’єру, присвятить себе батькові. Свого часу я вчинив аналогічно. Два роки працюю без вихідних. А вільний час, коли варто розвантажити мозок, тренуюсь у спортивному залі. Роблю все, аби не відчувати кляту, нав’язливу самотність.

— Я не хотів, пробач.

Дана ковтає гіркоту, розвертає голову півобертом. Частина чорного волосся, мов крилом, закриває щоку та заплакані очі.

— Є речі, які неможливо пробачити. Я довіряла вам, вважала найближчими і найріднішими людьми. Що зробили у відповідь на любов? Надя і Юра народили дитину, виховували за моєю спиною. А ти заради мого спокою банально мовчав, тим самим прикриваючи і потураючи їм. Знаєш, як це називається у кримінальному праві?

— Будь ласка, заспокойся. Я розумію, що злишся на увесь світ. Та з часом ти…