РОЗДІЛ 8 БОГДАНА "За правду"

На наступний ранок прокидаюсь із сумнівами на душі та змішаними думками, котрі стадом овець бродять в голові. Як правильно зробити? Чи справді варто зустрічатись з Маркіяном, тривожити минуле, розпитувати те, що прагне забути? Можливо, тато має рацію, і краще віддати процес розлучення у руки фахівців та викреслити Юрія з життя, ніби його там ніколи не було? Але ж ні. Жінка всередині мене, яка звикла самостійно доводити почате до кінця, вимагає справедливості. Відати справу юристам і уникати зрадника — найлегше, на що заслуговує Тосканов. Так просто не відбудеться. Я вміла бути зразковою дружиною, зумію стати повною протилежністю. Що там говорила Надія? У мені мало жіночності? Я не вмію відпочивати? Зміни варто починати із себе. На фігуру я не скаржусь, але над образом сучасної красивої жінки, яка сміливо може вести блоги в соціальних мережах, слід попрацювати.

Інколи злість та образа на близьких людей стає рушієм до чогось нового. Зачіска, гардероб. А чому ні? Я житиму у своє задоволення! Заради себе і своєї дитини, заради тата, заради власного спокою. Жодний чоловік у світі більше не потривожить мене, жодні почуття та пристрасть не затьмарять розум.
З ліжка підводжусь сповнена рішучих намірів не опускати голову і добряче потріпати нерви зрадникам. Особливо Тосканову. Рано чи пізно він дізнається про вагітність, проте маляти не побачить. Не має жодного морального права!

Курс лікування повернув у звичний ритм. Так і не скажеш, що вагітна. Не нудить, не болить, почуваюсь як нормальна людина.

Тата вже не застаю, поїхав в офіс. Телефоном сповіщаю про намір зустрітися із Маркіяном Грондецьким та нарешті дізнатись правду, яку роками ховали за сімома замками. Батько невдоволений моїм задумом, але не перечить.

Після сніданку першою справою відправляюсь у місто по магазинах. Так хочеться щось яскраве, світле, блискуче з одягу. Щось таке, на що раніше не наважувалась.

У величезному торговому центрі, серед сотень людей, на диво, не почуваюсь самотньою. Маленьке серце під грудьми додає впевненості і сили. Цей маленький вогник надії — безмежне полум’я, заради якого я переверну світ з ніг на голову. Не те що розійдусь з Тоскановим та заберу все майно, яке належить нам по закону. Зайвої копійчини не залишу чужій дитині. Юля — наслідок зради, що переживе мене. Можливо, з цієї незрозумілої причини я серджусь на дворічну дитину, яку коханий ніжно називав янголятком.

В одному з елітних бутиків купую розкішну білу дублянку. Гарна, модна, а головне — світла і коротка. Ще б вчора я назвала річ провокативною. Та сьогодні із задоволенням вивалюю за нею чималу суму. Далі я взагалі переступаю рамки нормального, бо несу на касу чорний, еластичний комбінезон. На мою худорляву фігуру він сідає ідеально, обтягує, як друга шкіра. Беру, не думаючи, куди одягну через кілька днів. До образу підбираю шкіряні чоботи, щоправда, без підборів. Куди мені, вагітній, підбори?
Щаслива та задоволена покупками, беру курс у салон краси. Моя перукарка радо погоджується прийняти поза чергою.

— Богдано Олександрівно, пропоную зробити живильну маску. Волосся сяятиме, як ви сьогодні.

— Дякую, та я прийшла за каре і чорним кольором.

— Перепрошую, не зрозуміла, — дивується вона, пропускаючи крізь пальці мої темно-каштанові пасма.

— Підстрижіть і пофарбуйте у чорний колір. Саме так, каре.

— Настільки кардинально?

— Настав час змін, — усміхаюсь її спантеличеному відображені у дзеркалі.

Видихнувши, дівчина розвертає стілець на сто вісімдесят градусів.

— У такому разі результат побачите вкінці.

Чи я шкодую, коли м’яке каштанове волосся недбало падає на підлогу від безжальних ножиців? Ні! Волосся відросте, але в минуле я не повернусь.

Заплющивши очі, насолоджуся процесом і відпочинком. Чудово не поспішати на роботу, чудово не думати, де заробити гроші. Одним словом Надя влаштувалась люксово. Та нічого, зовсім скоро все поділиться на два, а то більше.

Десь через дві години чаклування, перукарка із затамованим подихом запитує, чи готова до себе абсолютно нової.

Хіба є вибір? Я переступила свій страх.

— Господи… — тільки виривається з губ.

З дзеркала на мене дивиться зовсім інша жінка. Я пізнаю її лиш по виразних очах, які майстриня щедро підвела чорним олівцем. Навіть брови пофарбували, тон помади підібрали інший.

— Це моя найкраща робота, — хвалиться дівчина, поправляючи чорній короткі пасма, які закривають мені вуха, оскільки позаду шия взагалі гола. — Богдано Олександрівно, ви неймовірні. Впевнена, ваш чоловік оцінить.

— Авжеж, — щиро сміюсь. У новому амплуа в мене стільки жіночності, що через верх б’ється. Ох, навряд закупник може виглядати настільки … сексуально.

У вдячність за результат, який перевершив будь-які сподівання, залишаю майстрині щедрі чайові.
Господи, слід визнати, коли сама почуваєшся неймовірною, оточення сприймає тебе аналогічно.

Приємно збирати захопливі погляди. І це я не вдягала обнови!

За клопотами я не помічаю сповіщення від тата. Лише вдома, примірявши комбінезон та куртку, перевіряю телефон. Отже, колишній чоловік Надії проживає у … Гуглю населений пункт, бо раніше не доводилось про нього чути. Карта показує відстань між нами у шістдесят кілометрів. Вирішую негайно їхати за своєю правдою.