Глава 9

Богдан

- Зазвичай вона поводиться інакше… - Оля пірнає в теплий хол, притримую двері, йду слідом. Враження, все ще по тонкому льоду.

Всі ми в певних обставинах поводимося інакше.

- Мені її поведінка здається цілком логічною. Припускаю, що причина в мені, -  ліфт щойно приїхав, прискорюємося, щоб потім не чекати. Заходимо останніми, багато людей, мало місця, щоб розвернутися. Остання моя фраза повисає над Олиною потилицею. Своєю притискаюся до розсувних дверей. Ліфт тихо гуде. Тягне.

В моїй голові теж гуде. І я тягну.

Коли загинув мій побратим, його старшому було трохи за рік. Невдовзі народився молодший. Зараз йому півтора. Всіх чоловіків, які приходять до них у формі, пацани зустрічають криками «Тато». Вперше це було, як удар під дих. 

Іншого донька відмовилася признавати, коли той приїхав у відпустку поголений. Проте пішла на руки до нашого Каспера, що був в них проїздом, бо той бородатий.  Для малої тато, якого вона частіше бачила на фото, був завжди з бородою.

У дітей свій аналіз й дуже цікава логіка.

Єва більш доросла, в логіку вміє краще  – поєднала моє ім’я зі своїм по батькові, знайшла спільне. Спостережлива. Очі дійсно схожі.

Забути дитячі в цей момент – неможливо.

Вони дивляться не на тебе - в твоє нутро. Шукають не просто відповіді, не тільки правду - вони шукають себе. В твоєму серці, в душі, десь набагато глибше. В цей момент вони найбільш відкриті та найбільш вразливі. Хвилювання, очікування, довіра. Бажання впізнати, потреба належати, тихе прохання, страх помилитися, крихка надія.

А ще сміливість. Поставити питання, почути відповідь.

Впертість. Все одно шукатиму.

І віра – обов’язково знайду.

В цій малій відчувається характер та легка вдача. Особисте знайомство це тільки підтвердило.

Ліфт сповіщає про прибуття, ми виходимо перші.

– Чому ти сказав, що причина в тобі? Ви з нею знайомі? – Оля частіше питання вирішує, а не ставить. Риторичні тим більш. Схоже на конфлікт версій.

- Ні, були не знайомі. Кожній дитині потрібен батько, свідомо чи ні вона його шукає. І в мені теж. Я - нова людина в її оточенні, чоловік з відповідним ім’ям. Звідти напруга й питання. Цілком закономірно й зрозуміло. Хіба ні?

Інша річ, коли жінка шукає кого призначити батьком. І годує брехнею.

Це вже про хитрість, вигоду та цинізм.

Там інші очікування. Інший погляд. Не глибина. Дно.

Для дитини батько – це не вигода, це потреба.

- То ти про Єву? Справжнє сонечко. Ти ж бачив! Чудова дитина! – відповідаю посмішкою. Так, чудова. З’ясували. - Я говорила про Поліну…

Затримуємося біля кавомашини. Оля коротко розповідає як допомагала в Фонді, про дівчат.

Про Поліну інформації значно менше, ніж про малу.

З Поліною в мене не сходиться.

Перше, погляд.

Припускаю, хтось міг зіпсувати їй настрій, день, життя.

Об’явила тотальну війну кривдникам, співучасникам, чоловікам.

Випадково потрапив під руку.

Зненавиділа, засудила, винесла вирок з першого погляду?

Це не холодно та відсторонено. Не насторожено.

А наче впевнена, що можу скривдити або завдати шкоди.

Надто сильні емоції, як для незнайомої людини.

З такою злістю та огидою на мене дивився хіба що батько, коли я повідомив, що йду з компанії, розлучаюся й розпочинаю процедуру оспорювання батьківських прав.

Тоді було зрозуміло. Сьогодні – ні.

А відчуття схожі. Щось особисте.

Сильно я її не розглядав, але обличчя не здалося знайомим.

Якщо припустити, що десь перетиналися, то це було побіжно.

Інакше б запам’ятав.

Хіба що мій обробник подій видав критичну помилку.

У будь-якому разі, потрібно буде перевірити вхідні данні.

Користуюся презумпцією невинуватості й повертаюся до поточних справ. До кінця робочого дня часу обмаль, роботи овердофіга.

Ввечері йдемо з колегами в боулінг. Керівництво повинно показувати приклад. А не один з пальців, як це зробив Саня, коли його попросили розходи на цей захід віднести до «Представницьких витрат». За цей жест він й поплатився. Ми будемо грати, а він оформлювати. Наступного разу не буде перешкоджати зміцненню корпоративної культури. Ми ще й партнерів залучимо.

Телефоную особисто.

Без докорів сумління користуюся знайомствами. 

- Сніжано Борисівно, які плани на вечір? – перед кимось вибачається, просить зачекати хвилинку. Про боулінг написав їй ще в обід, щойно прочитала.

- О-о, я сьогодні популярна.

- Мій брат запросив тебе в Оперу разом з батьками? В філармонії встановили ще один орган й ви повинні послухати та порівняти обидва? Він нарешті купив собі коня й братиме участь в змаганнях з хобіхорсингу, ти в групі підтримки? – серйозна жінка, а зі мною сміється. Без мене теж, але мені не каже.

- Вирішив позаздрити? Хочеш приєднатися?

- Жартуєш? Витратити річний бюджет на вдяганку й купу часу, аби тільки впевнитися, що ти не заснула, не впала з крісла або записати як хропіла? 

- Будемо вважати, що ритуальними прокльонами обмінялися.

- Мені потрібна твоя відповідь…

- Так, я згодна. Забери мене хвилин за… годину біля філармонії. Не коментуй!

І як таке не коментувати)

Бажаю кожній з ВАС бути популярною не тільки з прив’язкою к датам!

Говорити теплі слова, дарувати любов, квіти, увагу – особливі дати не потрібні. Бажаю ВАМ бути усміхненими, коханими та щасливими щодня!