Глава 7

Поліна

Сьогодні працюємо в Фонді.

Сніжана консультує. Христина займається оформленням документів. Я на видачі допомоги. Цього разу це дитячий одяг, іграшки, розмальовки. Оля теж приєдналася. До них на вихідні приїхала свекруха, тож вона залишила її на своїх хлопців.

Крім консультацій юриста та психолога, сьогодні проводяться творчі заняття для дітей та тренінг для батьків.

Людей, яким потрібна допомога, багато. Багато й тих, хто готовий її надавати.

Всі трохи втомилися.

Двері вже зачинені. Відвідувачів вже нема. Ми заварили чай.

- Ні, ти уявляєш?! Теж мені експерти з виховання! – завершую читати Олі скріни мамського чату. Торкнулися моєї болючої теми.

- Нічого собі! В них там зовсім межі позасипало? Я б точно не втрималася!

- Було б з чого нервувати? – Кріс закінчує нарізати свій фірмовий Наполеон, знімає з ножа залишки крему та облизує пальці. Вона добре тримається…

- Звісно! З чого б це?! Чи це вперше? – подаю Сніжані ложку, розбираємо торт. Ніхто не думає про шкоду для фігури та надмірне споживання вуглеводів. На годиннику за десять хвилин вісімнадцята. За десять хвилин ми встигнемо. Всі без обіду й дуже голодні.

- Наполеон – відпад! – Оля куштує його вперше. – Мамські експерти – треш! В нас теж. Що в старшого, що в молодшого. Завжди знайдеться пара-трійка таких. Але не аж так…

- Ой, дівчатка, ви дуже емоційні. А там емоції зайві, вони ними харчуються. Туди потрібно сипати хлорку або дуст, - Сніжка морщить ніс, наче відчула той запах.

- Плюсую, саме так – стерилізувати простір. А надалі, при вимушеному спілкуванні, мінімум слів, подробиць та жодних емоцій – так званий метод «сірого каменю». Їм самим стане нецікаво вас чіпати, - роблю собі позначку дізнатися більше про метод, про який розповідає Кріс.

- Зрозуміла? Вчися бути нудною! – підколює Сніжка, коли бачить що записую.

- Думаю, після твоєї дезінфекції це вже навряд чи мені знадобиться.

- Бачиш, як вигідно мати подруг?! Так що, мати, ти не заганяйся! Якщо буде сумно самій, клич нас! І про всяк випадок, роби скріни. А цей пропоную роздрукувати та повісити в рамку: «Ми не допустимо, щоб дитина стала жертвою безвідповідальної матері-експлуататорки!» - Кріс читає з інтонацією і відповідь Сніжани теж: «Це дозвілля дитини, спрямоване на розвиток дрібної моторики та фінансової грамотності, під наглядом батьків. Жодних ознак експлуатації, згідно статті…» - вона водить рукою, наче слова висять у повітрі.

Ми сміємося.

Позитив у нашому житті вкрай необхідний.

- А це ідея! Зроблю колаж «Імбірний стартап» -  фотки Єви зі зйомки першого ролика, з її першим печивом та замовленням, а ще як вона його декорує. І ваше велике замовлення, - звертаюся до Олі, - як доробимо, теж сфотографую її з ним.

- В мене є відео як вони з Аліскою розсипали борошно й билися скалками, - згадує Христина й одразу лізе в телефон. - Можна звідти щось теж нарізати.

- Буде прикольно! Скинь мені.

- Я теж в понеділок зроблю фото в офісі, - пропозиція Олі мені подобається, обома руками показую «клас», - кошик з Євиним печивом й банку з написом «Добровільні внески на творчу ініціативу».

- Це вам теж юрист підказав?

- Серце.

Жартуємо. Наполеон тішить смакові рецептори. Навіть чай здається особливо смачним та запашним.

Це триває недовго. Телефонний дзвінок – прийшла чергова гуманітарна допомога. Сідаємо на телефони. Списки, узгодження… Коли її привезуть, потрібно буде розбирати, сортувати, пакувати, перекладати, переставляти… Тренажерний зал відпочиває.

Вдома на мене чекає безсонна ніч, а завтра, замість вихідного, насичений день. В понеділок на роботі дедлайн. Замовник вже вкотре додає «уточнення». Керівництво їх приймає. А мені час починати приймати заспокійливе.

Тиждень, як черговий забіг.

До п’ятниці в нас все готово. Зранку ми запаковуємо печиво, яке декорували вчора останнім. І я готова вже просити в Єви дати собі й мені вихідний.

Але вона не здається, мені теж не можна. 

З дзеркала на мене дивиться дівчина – залишилися одні очі й ті з темними колами. Потрібно записатися хоча б до перукаря, щось зробити з волоссям – якесь воно тьмяне. І зі шкірою теж. Може це светр, який я сьогодні вдягнула, аби підкреслити очі, так «вдало» підкреслив сірість? Поки Єва взувається, йду перевдягнутися. В білому вже краще. Ось тільки зачіску зіпсувала. Нічого, на роботі щось зроблю. А поки скручую жмут й фіксую крабом. В мене сьогодні зустрічей із клієнтами не планується.

Коробки завантажуємо в машину. Не забуваю сфотографувати біля них Єву. Впевнюємося, що нічого не забули.

На роботі виявляю, що залишила вдома косметичку й гребінець теж. Нічого, мене все одно вже всі бачили. Мені не вісімнадцять, в мої двадцять шість це не критично.

З роботою теж сьогодні щось не так. Можливо, проблема з луком. На креатив та щось до нього близьке я сьогодні не здатна.  Проте навести лад на робочому комп’ютері, зробити звіт по закритих проектах,  заплановані дзвінки та скласти план на наступний тиждень… Як сказала моя начальниця: «Краса – діло наживне, а стайні чистити теж колись потрібно». Під враженням від почутого записалася на завтра в салон.

Забираю Єву з гімнастики. Так, два рази на тиждень – у вівторок та п’ятницю, в неї ще й гімнастика. Єва засинає, щойно ми рушаємо, й поки стоїмо в пробках, вона встигає виспатися. Ми встигаємо вчасно.

Стоянка перед офісною будівлею забита вщент. Тротуар навпроти теж. Роблю ще одне коло, терпляче шукаю, де на пару хвилин притулити свою лялю. Проїжджаючи бачу на сходинках Олю. Мені потрібно буде відкривати багажник, тому заїжджаю задом. Тулюсь до якогось чорного монстра, блокуючи свій та його правий бік. Попереджаю Єву, яка вже побачила Олю й вилізла з крісла, що виходити можна буде тільки через ліву сторону. Роблю це, поки заблоковані двері.  Іноді я за нею не встигаю, тому перестраховуюсь.