Глава 6

Поліна

Більше трьох тижнів, двадцять три дні. Вперта.

Єва захопилася не на жарт. Якщо ви думаєте, що вона тільки керує процесом, то це не так. Звісно, наглядаємо, контролюємо й контактуємо з духовкою мама, бабуся або я, але майже всю роботу вона виконує самостійно. Їй подобається відмірювати продукти та замішувати тісто. Воно м’яке, легко мнеться та формується руками. Цей етап процесу в Єви один з найулюбленіших. Ще вона дуже пишається що самостійно обирала скалку з обмежувачами та власноруч розкачує тісто. Окрім форм для вирізання тіста, в нас з’явилися фігурні качалки з орнаментами – оленями, сніжинками, ялинковими прикрасами, омелою. Тож в залежності від настрою, бажання та натхнення нашої майстрині, печиво може набувати різних форм.

Мультики та ігри на планшеті останнім часом поступилися навчальним роликам з розпису та декорування. Єва обирає серед них ті, що найбільше припали їй до душі, й намагається повторити. Обов’язково залучає до цього мене. Вчимося на улюбленому вівсяному печиві. Потім пригощаємо ним маму з бабусею та ласуємо самі. В нас з’явилися цукрові олівці, намистинки, перлинки, зірочки, посипки – різнокольорові та перламутрові. З ними фантазія та можливості в нас необмежені.

Вечорами кухня перетворюється на майстерню декору. Ми навіть зняли ролик, як звичайне імбирне печиво перетворюється на казкове. Таким можна прикрасити святковий стіл або ялинку, його можна подарувати.

Як висловилися мої колеги, це вже не просто ролик про вироби з тіста, а справжній експіріенс. І це ще відео не може передати того неймовірного букету запахів, якими за ці тижні просочилася наша невеличка оселя! Вже хочеться встановити ялинку, прикрасити дім мерехтливими гірляндами, зварити какао й дивитися як за вікном падає сніг.

А ще скоро Єва буде допомагати в Фонді проводити черговий майстер-клас  по приготуванню та декоруванню печива. До речі, цю ідею підкинула Кріс, коли приходила до нас й застала доньку в розпал творчого процесу. Христина була приємно здивована  завзяттям та навичками, які Єва так швидко прокачувала. В цих панянок виявилося багато нових тем для обговорення та обміну досвідом.

Від компанії, з якої вже неодноразово надходили замовлення, цього разу надійшло велике. Менеджер, з яким ми спілкувались, Оля - дуже приємна дівчина й ми з нею швидко знайшли спільну мову. Якось розговорилися й вона навіть виявила бажання прийти допомогти в нашому волонтерському пункті. Зайві руки там ніколи не завадять. Тим більше, коли потрібно фасувати подарунки до свят та продуктові набори. Ми домовилися, що наступної п’ятниці ми завеземо замовлення й заберемо її із собою. А потім Оля передзвонила й повідомила, що керівництво компанії подивилося ролик, де Єва чаклує над святковим вбранням для печива, та запропонувала зробити святкові набори для їх працівників. Я навіть розгубилася, але Єва, яка чула нашу розмову, зраділа настільки, що почала стрибати на ліжку та радісно верещати.

- Я так розумію, що ми отримали від нашої головної кондитерки «так»? – розсміялася Оля. – Чую, вона щаслива.

- Так, так, так! – вигукувала донька, стрибаючи та плескаючи долонями. – Дуже-дуже!

- Сусіди, сподіваюсь, теж за неї радіють.

Так ми отримали «замовлення мрії» - привід для радості та творчий план на наступні пару тижнів.

Аліса, яка раніше ставилася до цього скептично, змінила думку та запропонувала Єві допомогти обрати для печива відповідну упаковку. Донечка потім із гордістю розповідала про це всім. А ще вона загорілася ідеєю зробити такі подарункові набори для своїх подружок та подруг Аліси.

На перший погляд здається, що в нашому житті, крім додаткових творчих годин, нічого не змінилося. Це не так.

І це вже стосується не тільки дописів у соціальній мережі.

В поглядах я почала знаходити осуд, питання, рідше схвалення. Дехто не соромиться й не обмежується поглядами. Свої питання озвучують і не завжди добирають слова. На меті не дійти до суті й розібратися. Вколоти, зачепити, принизити, просто висловити в очі те, що неодноразово писали в коментарях.

«Вважаєш нормальним, що шестирічна дитина вимушена заробляти гроші?», «Це ж ганьба – виставляти таке назагал!», «Тобі не соромно?!», «Ось так побиратися та випрошувати в людей…», «Замість ігор дитина стоїть біля плити, а безсоромна мати цим ще й хвалиться», «Це експлуатація дитячої праці!», «Порушення податкового законодавства. Санітарних норм. Норм моралі».

Особливо відзначився наш класний мамський чат. Окрім образ з нього летіли погрози звернутися в службу опіки. Голос розуму губився в зведеній до абсурду «спільній думці». Дарма, що цю думку склали чотири неврівноважені яжематері.

Шкільна психологиня теж намагалася підкинути хмизу.

Будь-які виправдання могли хіба що розпалити це вогнище до рівня пекла.

За порадою Сніжки, в професійному житті Наріжної Сніжани Борисівни – успішного юриста, доньки власника відомої юридичної компанії «Паритет», прийшлося скористатися «вогнегасником». За згодою батьків, я додала її в чат.

Здогадайтеся, через скільки він самоочистився?

Атмосфера в ньому значно покращилася.

Також прийшлося відвідати директора гімназії й призначити здибанку психологу. Остання раптово захворіла, взяла відпустку, звільнилася. Версії були різні, але факт - в гімназії її більше не було. Нещодавно там з’явився новий психолог – молода жінка, діти від неї просто у захваті. Знайомитися особисто приводів в мене ще не було, але класний керівник анонсувала її появу на батьківських зборах.

Якщо чесно, то я й сама все більше схиляюся до думки, що психолог дійсно мені не завадить. Напруга, в якій я живу, останнім часом тільки зростає.

Єва живе в очікуванні дива, а я в очікуванні катастрофи.

І кожен день, що минає, цей «Час Ч» неухильно наближає.

- Мам… А ти віриш в дива? – моя рука з гребінцем завмирає. Наші погляди зустрічаються в дзеркалі. Її – очікувальний та надто дорослий. Мій – втомлений.