Розділ 32

Після прибирання мені й справді довелося йти в душ: я трохи вимазала футболку та ноги. Але цього разу я провела там усього пару хвилин і швидко вийшла. От тепер точно можна сідати за уроки. А печиво... я вже не хочу, потім поїм, якщо залишиться.

Я вийшла з ванної й зіткнулася з Тімом, котрий якраз виходив зі своєї кімнати.

– Геометрію робила? – запитав він.

– Ще ні, – відповіла я. – Нам же її тільки вчора задали.

– На післязавтра, – уточнив він. – Я взагалі в цій темі нічого не розумію. От і подумав: може, ти тямиш?

– Можливо, – протягнула я.

«Може, вдасться випросити в нього щось натомість за допомогу?» – промайнуло в голові. Але, здається, Тім прийшов до мене без жодних задніх думок.

– Тоді скоро зазирну до тебе, – підморгнув він і зник у ванній.

От же блін! Я й сама бачила це завдання з геометрії – воно здавалося просто жахливим. Я не до кінця розуміла, як його робити, але треба було бодай спробувати. Треба ж підготуватися, щоб Тім не подумав, ніби я тупа. Я взагалі-то розумніша за нього! У деяких предметах так точно.

Повернувшись до себе, я одразу відкрила підручник, знайшла потрібні номери й спробувала заглибитися. Як же було складно. Довелося лізти в інтернет, шукати варіанти розв'язань та розбори. Через пів години я наче розібралася.

У цю мить у двері постукали, і на порозі з'явився Тім із зошитом у руках. Ми дійсно будемо разом робити уроки? Як же це незвично...

А я якраз лежала на ліжку на животі, підперши підборіддя й впившись у підручник – мені так було зручніше.

– Ну, звісно, проходь, я ж тебе прямо-таки кликала, – із сарказмом проговорила я. Треба було двері на ключ зачиняти.

Тім підійшов до ліжка і в наступну мить просто плюхнувся поруч зі мною у точно такій самій позі. Такого я від нього взагалі не очікувала. Місця на ліжку було не так уже й багато, тому мені довелося посунутися, ледь не притиснувшись до стіни.

– Давай, пояснюй, як це робити, – попросив Тім. – Мене обіцяли до дошки викликати, а я в цій темі повний нуль.

Я мимоволі згадала, як він підставив мене на літературі. Зараз я могла б помститися й навчити його якоїсь дичини, але чомусь злості за той випадок уже не залишилося.

Тому я справді почала пояснювати йому правило та хід розв'язання. Тім навіть захопився – не думала, що в нас знайдеться щось спільне. Звісно, ми тепер однокласники й у нас спільні домашки, але мені дійсно подобалося розкладати йому все по поличках.

Він поводився стримано й культурно: уважно слухав, ставив запитання по суті, а десь навіть намагався підказати мені. Так непомітно пролетіло чимало часу.

Ми вирішили розібрати складне завдання зі зірочкою, і тут я випадково помітила, що Тім лежить усе ближче й ближче – буквально ледь не навалившись на мене боком. Я не втрималася й озвучила це:

– Тобі там місця мало?

– Та ти просто тепла, от я й гріюся, – хихотнув він.

– Геометрія буде останнім уроком, ця думка має гріти тебе сильніше.

– О та-а-ак, – протягнув Тім. – Але цього недостатньо.

І раптом він тицьнув пальцем мені в бік. А потім ще раз. Я від дикого лоскоту аж здригнулася:

– Усе, припини! – засміялася я.

– Ой, ні, це весело, – гмикнув він.

Коли я повернулася до нього боком, Тім миттєво перехопив ініціативу: уп'явся пальцями мені в ребра й почав мене лоскотати. Я вже не стримувалася – кричала на весь будинок, викручувалася, намагаючись прибрати його руки. Але Тіму явно було занадто весело, і зупинятися він не збирався.

– Я вб'ю тебе! – прохрипіла я крізь регіт. – От вирвуся й точно тебе вб'ю!

У результаті я змогла дотягнутися до його боку й вжалила лоскотом у відповідь. Тім миттєво сіпнувся. Він теж боявся лоскоту! Азарт у мені злетів до небес.

Звісно, крізь дикий сміх сил у мене майже не залишилося, але я намагалася давати відсіч. Тім випадково навалився на мене зверху, упираючись однією рукою в матрац, поки я продовжувала його лоскотати. У якийсь момент мої пальці сповільнилися... Я гостро відчула його дотики. Господи, це було вже схоже на справжні обійми.

Ми обоє завмерли. Подивилися одне одному в очі, і до нас обох, здається, дійшло, наскільки далеко ми зайшли. Боже... Це було так неправильно й дивно!

Тім злегка відсторонився зі збентеженою усмішкою, а я, важко дихаючи, спробувала гарячково поправити розпатлане волосся. І рівно в цю секунду у двері знову постукали.

– Що знову за крики? – зазирнула до нас мама. – Ви там одне одного ще не повбивали?

– Поки ні, але спроби були, – відповів Тім, поправляючи своє волосся.

– Я там какао зварила. Ходімо з печивом пити.

Звучало це нереально заманливо, тому ми одразу закинули уроки, підвелися й вирушили на кухню. Що ж... здається, цей день ще можна врятувати.