Розділ 31

Тім

Після душу ми з Євою сиділи з ще мокрим волоссям на кухні. Тітка Віра пішла до себе в кімнату й звідти продовжувала щось обурено бубоніти, а ми переглядалися, час від часу переводячи погляд на той жах, який примудрилися влаштувати.

Господи, ми ж поки будемо все це прибирати, знову з ніг до голови забруднимося. Хоча це було весело. Я ще ні з ким так круто не проводив час.

– Я взагалі гадки не маю, як це прибирати, – зітхнула Єва. – Але точно не вологими ганчірками, а то зробимо тільки гірше.

– Ну так, – замислився я. – А якщо пилососом усе це затягнути, як думаєш, норм?

– Ніякого пилососа! – одразу долунав суворий крик зі спальні.

Ми з Євою неохоче погодилися й стиснули губи. Гаразд, цей варіант викреслюємо. Хоча ідея мені здавалася геніальною.

З мого волосся на одяг іноді летіли краплі. Єва поруч злегка стиснулася – мабуть, їй було прохолодно.

Невдовзі на кухню повернулася її мама. Вона обережно переступила через білий пагорб із борошна на підлозі й дістала з духовки готову порцію печива – ту саму, яку встигла сформувати, поки ми відмивалися в душі.

– Зате у вас усе вийшло! – усміхнулася Єва.

– Ну майже, – з усмішкою пробурчала тітка Віра. – Спочатку все відмиєте, а вже потім буде печиво.

От блін... Печиво мало настільки апетитний вигляд, що слинка текла, але спочатку прибирання. І зовсім скоро ми перейшли до справи.

Тітка Віра навіть віник нам давати відмовилася – мовляв, він у борошні вивазюкається й толку не буде. Довелося згрібати все це з підлоги сухими паперовими рушниками на совок, а вже потім домивати вологими.

Прибирали ми довго. На додачу на нас повісили миття всього посуду та кухонного приладдя, яке використовували для готування. Коротше, процес затягнувся надовго. Усе, з мене на сьогодні кулінарії досить – ця кухня мені вже снитися буде.

– Я втомилася... – видихнула Єва, спираючись на стільницю. – Краще б уроки пішла вчити.

– Корисно відпочити, а то голова трісне, – усміхнувся я. – А то ще станеш занадто розумною.

– А може, я й хотіла! – вона схрестила руки на грудях, із викликом дивлячись на мене.

– Хоча ні, тобі це навряд чи загрожує. Враховуючи, що ти перша почала кидатися в мене борошном.

– Та тому, що ти мене вимазав! – вигукнула вона.

Потім Єва знову перевела погляд на купку борошна, що залишалася в кутку... Господи, я поруч із нею взагалі не знав, чого очікувати, тому про всяк випадок відступив на крок назад.

Але вона втрималася – мстити не стала. Здається, сама чудово розуміла, що тоді прибирання взагалі ніколи не закінчиться.

У результаті спільними зусиллями ми все ж якось видраїли цю нещасну кухню й нарешті були вільні. Щоправда, після цього ніякого печива вже не хотілося.