Розділ 29

Я хотіла влаштувати істерику через вимазану футболку, але мені й самій стало весело. Тім тим часом знову вимазав долоні в борошні ще сильніше й раптом узяв моє обличчя в руки.

– Ну господи! – ахнула я.

Він повністю мене вимазав! Просто безсовісно знущався! Коли його рука зіслизнула до моєї шиї, я одразу сіпнулася назад:

– Весело ж! – усміхнувся цей гад.

– Ага, дуже смішно! – з сарказмом вигукнула я, швидко набрала в жменю трохи борошна й просто кинула в нього.

Влучила прямо в шию та груди. Його чорна футболка тепер теж була брудна.

– Ах так?! – сміявся Тім і теж зачерпнув борошно.

Він кинув його в мене – на щастя, влучив не в обличчя, а в плечі. Але я все одно тепер була біла! Недовго думаючи, ми обоє одночасно кинулися до тієї чортової пачки з борошном. Намагалися відібрати її одне в одного, почали борсатися, як раптом пакет тріснув і порвався прямо в нас у руках.

Усе борошно хмарою посипалося на нас. Але ми все одно продовжували жартома боротися, задихаючись від сміху. Борошно літало в повітрі, сипалося на волосся, на футболки, рівним шаром укривало підлогу навколо нас...

– Господи, мама нас приб'є! – реготала я на весь голос.

– Ага, тепер ще й непомітно втекти не вийде! – сміявся Тім.

У якийсь момент ми втратили рівновагу й гепнулися на підлогу. Та начхати вже було на те борошно! У результаті я опинилася лежачою прямо на Тімі. Ми дивилися одне одному в очі, а з мого волосся прямо на його чоло осипався білий пил. Мені було так смішно!

Ми перезирнулися, і в цю секунду наші усмішки якось плавно згасли. Я зрозуміла, що час бігти: відстані між нами майже не залишилося, і мене це починало сильно напружувати.

Раптом його рука знову опинилася на моїй талії. Тім злегка стиснув пальці, і моєю шкірою побігли мурашки. Я не розуміла, навіщо він це робить – ніби знову дражнив мене. Треба було терміново вирватися, поки я не видала, що мені все це насправді подобається.

Але я навіть не встигла нічого зробити, як із дверей долунав мамин крик, що переходив в істерику:

– Якого біса?! – вигукнула вона. – Що ви накоїли?!

За кухонним острівцем нас не одразу було видно. Я скотилася з Тіма й підскочила на ноги, він підвівся слідом за мною. Мама, дивлячись на цей хаос, ледь утрималася на ногах.

– Господи... – тільки й змогла видихнути вона, хапаючись за серце.

Ми з Тімом перезирнулися. Я подивилася на нього й пирснула: він був повністю білим. І одяг, і волосся, і навіть вії зі щоками. Та і я, швидше за все, мала такий самий вигляд.

Спочатку нам стало трохи страшно за наслідки, але стриматися було просто неможливо. Мама стояла в повному шоці, буквально втративши здатність говорити, а ми вибухали сміхом, не в змозі зупинитися.

Господи, це було так весело! Кулінари з нас, звісно, так собі, але цей день ми точно запам'ятаємо надовго.