Розділ 28

Ми з Тімом спустилися на кухню. Мама якраз уже дістала всі інгредієнти й, помітивши нас, задоволено усміхнулася. Її волосся було зібране в акуратний короткий хвіст, а зверху був накинутий простий сірий фартух.

– Думаєш, ми настільки заляпаємося, що тобі навіть фартух знадобився? – гмикнула я.

– Та я б усю кухню від вас відгородила, – засміялася вона. – Ну гаразд, якщо що, сама потім приберу. Підходьте ближче, зараз буду все пояснювати.

Ми з Тімом підійшли до кухонного острова й стали зовсім поруч. Мама почала докладно пояснювати, що й у якому порядку робити, як правильно замішувати тісто.

Вона нарізала шоколад і змішувала інгредієнти, а ми з Тімом уважно за цим спостерігали. Ми навіть нічого не запитували – мама пояснювала зрозуміло, хоча мені взагалі не хотілося зараз у все це заглиблюватися.

Я все ще була сонною, а думки витали десь в іншому місці... Господи, та хлопець, який стояв плечем до плеча зі мною, хвилював мене зараз куди більше, ніж це чортове печиво! Але я з усіх сил намагалася цього не показувати.

Хоча, здається, у Тіма було те саме. Звісно, інтуїція могла мене підводити, але я прямо-таки відчувала це. Він ніби спеціально шукав привід побути ближче. Ми й так стояли впритул до острівця, а він ще й ніби випадково трохи зсунувся в мій бік, злегка зачепивши своїм плечем моє. У мене аж серце забилося частіше.

Так, стоп, треба думати про рецепт... Здається, я все прослухала.

– Запам'ятали? – раптом повернулася до нас мама.

– Так! – видихнули ми одночасно.

– Давайте тепер ваша черга, – усміхнулася вона. – Я поки цю першу партію швидко сформую й відправлю в духовку, а ви готуйте наступну.

Ми з Тімом схвильовано перезирнулися. До такої самостійності ми не були готові, але, на щастя, мама залишила на столі листок із рецептом. Ми разом почали відміряти й з'єднувати інгредієнти, по черзі вчитуючись у пропорції. У цей час мама швиденько розкатала тісто, закинула деко в духовку й витерла руки.

– Так, я відійду на пару хвилин, мені треба колезі відповісти, – сказала вона й вийшла з кухні з телефоном у руках.

Ну от, тепер можна було хоч трохи розслабитися. Я додала ще борошна в миску, хвилюючись, чи не переборщила, і раптом відчула, як Тім, що стояв прямо за мною, несподівано обійняв мене за талію.

Це було настільки несподівано, що шкірою пробіг жар, а в грудях солодко закололо. Я рвано видихнула й повернулася до нього:

– Ти чого?

– Та так, нічого, – невинно усміхнувся він.

Я розгублено опустила погляд вниз, і тут до мене дійшло... У нього ж усі руки були в борошні! Він мене обійняв і навмисно вимазав! Я трохи відтягнула тканину футболки й побачила рівний, чіткий слід від його долоні прямо в себе на талії.

– От же гад! – видихнула я.

Недовго думаючи, я провела долонею по кухонному столу, де було розсипане борошно, і від душі притиснула руку прямо до його живота.

– Можеш ще трохи нижче помацати, – розсміявся Тім.

– Придурок! – засміялася я, роздивляючись білу пляму на його чорній футболці.

Ми перезирнулися з явним викликом. Здається, тепер нас було вже не зупинити...