Розділ 26

Тім

Було вже доволі пізно, коли мені написав Руслан. Він повідомив, що Алісу нібито бачили з якимось дорослим хлопцем біля стадіону – ми там іноді зависали вечорами на трибунах.

Мені мало бути байдуже, але потім Руслан скинув фотку. І так – це справді була вона.

«Навіть привід шукати не довелося» – з посмішкою написав я.

«Тобто тобі дійсно на неї начхати?» – одразу уточнив друг. «Просто думаю, ти мусиш знати правду».

«Вони ще там?»

«Та поки тут. Ми їх бачимо».

«Зараз прийду» – відповів я.

Ну що ж, от і подивимося. Можливо, це чудовий привід із нею остаточно порвати. Я швидко зібрався, накинув толстовку, щоб не замерзнути, і вийшов із будинку. Батьки вже були в спальні – я чув, як вони про щось переговорюються, тож на мій відхід ніхто не звернув уваги. Я додав кроку: йти до стадіону було хвилин п’ятнадцять.

На вулиці стояла прохолода – було вже близько десятої вечора. Дійшовши до стадіону, я зустрів хлопців. Кирило стояв у капюшоні, переминаючись із ноги на ногу – здається, трохи замерз. Руслан одразу ступив до мене й потиснув руку.

– І де ви їх бачили? – уточнив я.

– Та одразу за поворотом, не помилишся, – відповів Руслан. – Там наче не сильно темно.

Хоча я й сам не розумів, навіщо сюди прийшов. Мені було байдуже, з ким вона там і чим займається. Але з іншого боку, реально хотілося спіймати її на гарячому, якщо вона мутить із кимось за моєю спиною, і на всьому цьому поставити жирну крапку.

Схоже, я дійсно шукав потрібний момент. І вона сама цей момент із радістю надала – я раптом почув її сміх.

Ми з хлопцями вирішили пройти повз, удавши, ніби просто гуляємо. У принципі, так і було: вони розповідали мені останні новини, а я йшов, занурений у свої думки. Мимоволі озирнувся: ми проходили зовсім близько, і тут Аліса завмерла, впившись у мене поглядом.

Вона, чорт забирай, стояла в обіймах із тим самим придурком... на тачку якого задивлялася днями! Швидко ж вона переключилася.

– Привіт... – видихнула вона, ошелешена.

– Привіт, – усміхнувся я, і ми з хлопцями, як ні в чому не бувало, рушили далі.

Я не збирався влаштовувати сцени та істерики. Здається, ми з нею офіційно навіть не зустрічалися, хоча в мене нікого іншого не було, поки ми перебували в цих дивних стосунках. А от що там було в неї – мене більше не хвилювало.

Я на мить обернувся й помітив, як змінилося обличчя Аліси: схоже, від цих обіймів вона більше не кайфувала. Мені навіть смішно стало. Ну й пішла вона до біса.

– Якось так, – розвів руками Руслан.

– Ага, не дарма прийшов, – гмикнув я.

– Зате тепер можеш підкотити до Єви.

– Що?! – засміявся я.

– Ну а що? Я ж бачив, що між вами щось є. Ви ще й додому разом ходили.

Я шумно видихнув. Не дуже хотілося про це розповідати, але я все ж зізнався:

– Просто наші батьки зійшлися. Ми тепер із нею під одним дахом живемо.

Пацани аж присвиснули від здивування.

– Так ось у чому річ! – посміхнувся Руслан. – А я думав, ти до неї нерівно дихаєш. Тоді можна я до неї підкочу?

– Ні, – якось занадто різко видав я.

І цим було сказано все. Хлопці зрозуміли без зайвих слів. От і чудово.

Ми ще трохи прогулялися, і невдовзі я вирушив додому. Осіннє листя шелестіло під ногами, дув прохолодний вітер, а десь удалині вили собаки. Я прискорився й зовсім скоро вже був у передпокої.

Тихесенько підіймався до себе на другий поверх і раптом завмер на сходах: Єва кралася з ванної до своєї кімнати... в одному лише рушнику, який притискала до грудей.

У мене серце забилося вдвічі частіше. Ну що за милота.

– А я все бачу, – спокійно озвучив я.

Вона одразу здригнулася та ойкнула, але в останній момент встигла перехопити рушник, щоб він не сповз. Чорт... треба було не так різко. До падаючого з неї рушника я поки точно не був готовий.