Розділ 25

Я просиділа за підручниками кілька годин. Звісно, іноді відволікалася на телефон, залипала в соцмережах, а потім знову поверталася до навчання. У результаті добряче втомилася й зголодніла, а тут ще й згадала про печиво на кухні.

Вийшла з кімнати, спустилася вниз і помітила, що Тім якраз стоїть біля каструлі й уплітає печиво!

– Мені залиш! – рявкнула я й одразу кинулася до нього.

– Тут узагалі-то останнє залишилося, – усміхнувся він.

У мене аж очі кров'ю налилися. Я рвонула вперед і, перш ніж Тім встиг відскочити, схопила печиво першою. Але він одразу ж кинувся в погоню.

– Я не казав, що воно твоє! – мовив він, переслідуючи мене.

– Звісно, моє! Ти майже все сам ум'яв! – обурювалася я, стискаючи ласощі в руці.

На ходу їсти не хотілося – тільки все розкришу. Я думала куди-небудь утекти, щоб він нарешті відчепився, але було незрозуміло: Тім справді так сильно хотів це печиво чи просто вирішив познущатися з мене?

– Але ж мені не вистачило!

– Не мої проблеми. У магазині купиш!

– Такого смачного, як твоя мама готує, у жодному магазині не знайдеш.

– От їй і підлизуйся, а не мені! – захекавшись, кричала я, тікаючи в бік дивана.

А потім Тім раптом схопив мене за руку й різко потягнув на себе. Я втратила рівновагу й гепнулася на підлогу, а він – зверху на мене. Але я все-таки встигла запхати печиво в рот. Не повністю – воно було доволі великим, – але міцно затиснула зубами край, сподіваючись, що це допоможе.

Я навіть не намагалася його жувати – боялася вдавитися, адже я лежала на підлозі, а Тім притискав мене зверху. Я почала брикатися, намагаючись його відштовхнути, але він спритно перехопив мої руки й зафіксував їх над моєю головою. Чим сильніше я пручалася, тим міцніше він притискав мене до підлоги своїм тілом.

– Ну ти в мене ще отримаєш! – пробурмотіла я крізь зуби, але навряд чи Тім щось розібрав.

– Ти забрала моє печиво... – процідив він, дивлячись мені в очі, а потім став повільно наближатися.

Я розгубилася, мізкуючи, що він замислив, як раптом Тім вчепився зубами в те саме печиво з іншого кінця. Чорт забирай... здається, навіть наші губи на секунду торкнулися! Він одразу відкусив більшу частину й різко відсторонився.

– Вважай, по-братерськи поділили, – усміхнувся він.

– Та йди ти до біса! – видихнула я й нарешті запхала залишки печива в рот, і одна щока помітно роздулася.

Тім продовжував лежати на мені, усе ще утримуючи мої руки. Ми мовчки дивилися одне одному в очі, важко дихаючи, як раптом вхідні двері різко відчинилися. Ми синхронно повернули голови на звук і побачили батьків, які застигли на порозі в повному шоці.

– Це... якого біса тут відбувається? – видихнув Віктор.

– А ми печиво ділили, – незворушно промовив Тім, нарешті злазячи з мене.

Я теж почала підійматися, гарячково дожовуючи печиво.

– Дуже смачне... до речі, – протягнула я.

А в самої серце калатало – від цієї дикої погоні, від його ваги на мені, від того дивного укусу на двох... Ми ж ще й носами зіткнулися! Він повністю порушив мій особистий простір, опинившись занадто близько.

Я тепер просто не могла викинути це з голови. Цікаво, що батьки взагалі мають про нас подумати?

– Ну тоді давайте я вас завтра готувати навчу, – усміхнулася мама, переводячи погляд із нас на кухню. – Обох і навчу.

– Блін, я взагалі не на це розраховував, – тихо усміхнувся Тім.

– От і повчися, – фиркнула я.

– Так і ти зі мною будеш, – шепнув він мені на вухо.

Здається, вибору в нас усе одно не залишалося, довелося мовчки погодитися.

Батьки коротко розповіли, як сходили в гості – нічого особливого, хоча обоє були втомлені й веселі. Ми послухали їх трохи, а потім поспішили розійтися по кімнатах.

Тім, мабуть, і не надавав цьому жодного значення, а я тепер точно не зможу викинути його з голови. От же придурок...