Розділ 24

Вероніка залишилася на додаткове заняття з біології, тому додому я вирушила сама. Йшла швидко, аби лише знову не перетнутися з Тімом. Хоча навряд чи він сам цього хотів – минулого разу вийшло випадково.

Коли я зайшла до будинку, мама з Віктором уже кудись збиралися: мама квапливо щось закидала до сумки, а Віктор стояв у сорочці та джинсах, дивлячись у телефон.

– Привіт, – видихнула я, роззуваючись.

– Ой, а ми якраз у гості зібралися, – відгукнулася мама.

У цю мить скрипнули вхідні двері, і до передпокою зайшов Тім. Швидко ж він повернувся. 

– Нас не буде до пізнього вечора, – продовжила мама. – Так що ви тут не балуйтеся. У холодильнику є їжа, а на столі в каструлі печиво, я напекла – можете доїдати. Ну, ніби все.

– Ага, якщо що – телефонуйте, – додав Віктор.

– Звісно, – відповів Тім, скидаючи з плеча рюкзак. – Та й узагалі, ми ж не маленькі. Ніби самі залишитися не зможемо.

– Та щось я вже сумніваюся, – нахмурився його батько. – Чув я ваші суперечки. Дивіться, будинок не рознесіть!

– Звісно, – натягнуто усміхнувся Тім і скосив погляд на мене.

І от зараз йому вже було не до веселощів. Боюся навіть уявити, що він надумав.

Дорослі швидко зібралися й пішли. Я одразу попрямувала до себе в кімнату, щоб переодягтися: натягла звичні шорти з футболкою й вийшла на кухню, відчуваючи, як зголодніла.

– Мені теж насипай, – раптом пролунало за спиною: Тім вже зайшов на кухню.

– Ще чого! – фиркнула я. – Сам.

У холодильнику я побачила невеликий контейнер із жульєном. Там було якраз дві порції. Боже, мав він такий апетитний вигляд! Здається, готував його Віктор, а не мама. У мене аж слинка потекла. Я закинула контейнер у мікрохвильовку, розігріла й поставила на стіл. У принципі, розкладати по тарілках нічого й не треба було.

Ми з Тімом перезирнулися. Ділити це все по окремих тарілках і потім мити зайвий посуд нікому не хотілося, тому я просто дістала дві виделки й одну простягнула йому.

Потім ми мовчки вмостилися за стіл і кожен узявся їсти зі свого боку. Ми не розмовляли й намагалися не дивитися одне на одного, але їли з таким апетитом, що я й не помітила, як моя половина закінчилася. Утім, я й так наїлася.

– Хух, це було дуже смачно, – прокоментувала я. – Теж хочу навчитися таке готувати.

– Навчишся – будеш мені готувати.

– Робити мені більше нічого, – засміялася я. – І як ти з таким батьком сам досі не навчився?

– Дечому навчився. Але явно не жульєн готувати... Гаразд, посуд помиєш ти, – сказав він і підвівся з-за столу.

Я навіть сперечатися не стала. Байдуже. Тім зник у своїй кімнаті, а я швидко все прибрала. Потім відкрила ту саму каструлю й побачила шоколадне печиво – зі шматочками шоколаду, воно мало неймовірно апетитний вигляд. Я взяла одне, потім друге, трете... Там залишалося ще доволі багато, але я відчула, що остаточно наїлася, тому прикрила каструлю кришкою й вирішила, що повернуся по нього пізніше.

А зараз був саме час сісти за уроки.