Розділ 20

Тім

Увечері було так ліньки робити домашку з алгебри. До того ж мені обіцяли влаштувати опитування з історії, тож краще було б її повчити. Час був уже пізній – за дев'яту вечора. Спершу я думав завтра списати в когось у школі, а потім осяяло: навіщо далеко ходити?

Я був упевнений, що Єва вже все зробила. Та вона така, що могла й наперед усе вивчити, аби блиснути знаннями.

Я відкрив свої двері й виглянув у коридор. Помітив, що двері її кімнати злегка відчинені – мабуть, десь на кухні. Тим краще!

Узявши телефон, я зазирнув до неї. І справді, нікого. Швидко підійшов до її столу і помітив кілька зошитів. Знайшов з алгебри, відкрив і... о диво! Там справді було зроблено домашнє завдання. Я швиденько все сфотографував, а потім, як ні в чому не бувало, поклав зошит на місце.

Уже збирався йти, як раптом почув її кроки. Єва наближалася до кімнати. От бляха, тільки б не спалитися! Не знаю, чим я взагалі думав, але на емоціях рвонув до її шафи й просто заліз усередину. Через щілину ледь виднілася кімната, але я сподівався, що вона зараз візьме щось і знову піде – наприклад, у душ. Головне – непомітно перечекати.

– Ні, Вероніко, я не хочу слухати про цього придурка, – долунав голос Єви. – Не знаю... Сама роби з ним що хочеш. Лише б мене не чіпав.

Я скривився. Гадки не мав, про кого саме вони говорили і як дійшли до цієї теми, але на моєму обличчі сама собою з'явилася нервова посмішка.

Вона завершила розмову і відклала телефон. Я знову припав до щілини, намагаючись розгледіти, що вона робить, і завмер: Єва скинула з себе майку, а згодом і шорти. От чорт! Якщо вона дізнається, що я тут, то точно мене приб'є.

Але відірватися я просто не міг... Єва була неймовірно гарною. Особливо коли мовчала...

Я помітив, як вона накинула халат на плечі й рушила прямо в мій бік.

Наступні кілька секунд тупо випали з життя. Єва потягнула на себе дверцята шафи, і в ту ж мить пролунав її оглушливий крик:

– А-а-а-а-а! Якого біса ти тут робиш?!

– Двері переплутав, – ляпнув я з найсерйознішим виглядом. – Уявляєш, йшов у свою кімнату, а зайшов у шафу.

– Пішов звідси! – вигукнула Єва, схопила зі стільця свою майку й почала лупцювати мене нею.

Я вискочив із шафи й кулею вилетів за двері.

– Ти чортів збоченець! – кричала вона мені вслід. – А якщо я за тобою в душі підглядатиму?!

– Тоді наступного разу я залишу двері відчиненими, – підморгнув я і зайшов до себе.

О господи... Серце вистрибувало з грудей так, ніби я пробіг марафон. Але мені шалено подобалося бачити її в гніві. Та й не лише в гніві. Взагалі будь-яку.

Не знаю, чи видно зображення, але більше візуалів в моєму телеграм-каналі.

https://t.me/svitlanabondbooks

Посилання також є в закріплених коментарях❤️