Розділ 18

Пролунав дзвінок на перерву. Вчителька літератури почала швидко збиратися, а Тім підвівся зі своєї парти й рішуче попрямував до мене. Я теж встала, не збираючись поступатися.

– Ти викинула мій щоденник, – процідив він. – Іди й повертай. Не знаю, де ти його візьмеш, але щоб за хвилину він був тут.

– Він тобі все одно не потрібен! Туди крім двійок нічого не ставлять, – відмахнулася я.

– А от і ні. З деяких предметів у мене оцінки кращі за твої, – нагадав цей індик. – Але суть не в цьому. Ти, Єво, чорт забирай, викинула мій щоденник у вікно!

– Та тому, що ти мене завалив! – скрикнула я. – Вона готова була поставити мені нормальну оцінку. Ну хто тебе просив лізти?!

– Це тобі помста заздалегідь.

– Та йди ти до біса!

– А ти – по мій щоденник!

Я не встигла нічого відповісти, як до класу увірвався директор. Він важко дихав і пропалював очима кожного. Узагалі він був невисокого зросту й виглядав доволі кумедно, але зараз мені було не до сміху. Я не одразу зрозуміла, що сталося, поки не побачила в його руках той самий простий чорний щоденник Тіма. Тоді мені реально стало моторошно.

– Це що таке?! – рявкнув директор. – Іду я, значить, територією, і мені в голову летить щоденник! Ви зовсім уже здуріли?!

– Ой, пробачте, це мій, – раптом спокійно заговорив Тім. – Мабуть, злякався, що мені погану оцінку поставлять, от і вилетів. Дякую, що принесли! Я перед вами в боргу.

Директор миттєво збавив тон. До мене не одразу дійшло, у чому річ, а потім зрозуміла: ну звісно, батько Тіма не раз допомагав школі, от до його сина й було особливе ставлення. Від директора так точно.

З іншого боку, Тім міг звалити все на мене – і тоді мені б точно перепало. Але він узяв провину на себе. Що ж, добре... Хоча пробачати йому за підставу на уроці я все одно не збиралася.

Коли директор пішов, Тім кинув щоденник на свою парту:

– Прошу тебе, Єво, не чіпай мої речі без дозволу.

– А ти не втручайся у мої відповіді! – рявкнула я.

– Та якби ти нормально відповідала... – раптом влізла Аліса, виростаючи просто перед Тімом.

Захисниця знайшлася! Я аж розгубилася від такої нахабності. Двоє на одного – нечесно!

– А ти й так не вмієш, – фиркнула я. Можливо, я перебільшила, але мені було байдуже.

– І взагалі, – розлютилася Аліса. – Ти бісишся, що Тім звернув увагу на мене, а не на тебе?

– Та здався мені ваш Тім! – скривилася я й приклала два пальці до рота, зображуючи блювотний позив. Надовго мене не вистачило, але вони й так усе чудово зрозуміли. – Усе, не хочу з вами зв'язуватися, – відмахнулася я й відступила до своєї парти.

– Ти перша почала! – промовила Аліса.

– Усе, досить, – тихо шепнув їй Тім. – Ми самі розберемося, не лізь.

З його вуст це пролунало доволі грубо, зате Аліса одразу притихла. А мене навіть порадувало, що він не став нацьковувати на мене свою «шавку». З самим Тімом я ще якось могла розібратися, а от із цією дурепою – точно ні.