Розділ 16

Спалося мені на новому місці доволі непогано, якщо не зважати на той факт, що Тім ввімкнув музику на повну. Щоправда, я одразу вставила навушники й нічого не чула. Хай думає, що мене це зачепило – насправді я й так звикла спати під музику в навушниках, тож мені було байдуже.

Зате вранці настала моя черга мститися.

Я прокинулася до школи трохи раніше й одразу вирушила до ванної. Вирішила там і нафарбуватися. Зробила всі свої справи, а потім вмостилася перед дзеркалом і піднесла туш до вій. У цю мить у двері пролунав оглушливий стукіт.

– Єво, давай швидше. Я зараз двері виламаю! – вигукнув Тім із коридору.

– Іди на перший поверх! – сказала я.

– Не можу, там тітка Віра. Вона тільки туди зайшла, а я запізнюся, чорт забирай!

– Нічого страшного. Ти ввечері в душі був, думаю, ще не встиг забруднитися. У тебе ж не настільки брудна душа.

– Та мене після твоїх поганих слів справді треба відмивати!

– Нічим не можу допомогти, – гмикнула я, дивлячись у дзеркало.

– Тоді я тобі у взуття, як кіт...

Через цю фразу я здригнулася, рука сіпнулася, і я випадково провела тушшю по щоці.

– Якого біса?! – рявкнула я.

– А що мені залишається? Чи мені в кущі йти?

– Іди куди хочеш, тільки не відволікай мене!

От нафарбуюся – і тоді звільню ванну. Подумаєш, ще хвилин десять почекає. Так йому й треба, якщо не приб’є мене раніше.

Здається, Тім здався, бо за дверима все затихло. Судячи з кроків, він пішов кудись униз – може, на кухню.

Тоді я прискорилася. Вирішила все-таки не випробовувати долю, а то він мене й справді потім приб'є. Швидко дофарбувалася, витерла пляму зі щоки й тихесенько вийшла з ванної.

Прикривши за собою двері, я одразу побігла до своєї кімнати й переодяглася: натягла джинси й футболку, що ледь прикривала живіт. Мало стильний вигляд – сподіваюся, вчителі не чіплятимуться. Волосся залишила розпущеним.

Зібрала рюкзак і раптом знову почула стукіт у двері ванної. Здається, цей придурок навіть не зміг перевірити, там я чи ні. Він просто підійшов і далі обурювався:

– Єво, відчиняй, чорт забирай!

Я не витримала й вийшла в коридор:

– Та відчинено вже! Що ти знову від мене хочеш? – вигнула я брову.

Тім знову заніс руку, щоб постукати, але різко повернувся до мене.

– Ну звісно... – видихнув він, а потім швидко заскочив до ванної та зачинив двері.

Я не стримала переможного смішка. Здається, після такого про нормальне спілкування можна не мріяти. Ну добре, начхати – його дружба мені й не потрібна.

Забравши рюкзак, я одразу побігла до школи, не стала на нього чекати. Якраз дорогою зустріла Вероніку – вона йшла з двома хвостиками, опустивши погляд у землю. Я порівнялася з нею:

– Ой, привіт! – усміхнулася вона. – Виглядаєш якоюсь щасливою.

– Просто трохи посварилася зі зведеним братиком, от і задоволена.

– Ну й хобі у вас, – гмикнула Вероніка.

Я вже встигла розповісти їй, хто саме став моїм зведеним братом. Вона була в повному шоці, але пообіцяла нікому не казати. Не треба іншим знати про це. Не зараз.

Публікується виключно на Букнеті! Копіювання на інші сайти заборонено.

Моя сторінка: https://booknet.ua/svtlana-bond-u10785594