Розділ 8

Тім

Блін, догралися! Якщо я був не проти, щоб потинятися школою та пропустити урок, то Єва мала максимально невдоволений вигляд.

Я розумів, що вмовляння на нашу англічанку точно не подіють – доведеться вийти обом, вона жінка принципова. Але для мене так навіть краще. Коли ще мені випаде нагода поблукати школою з цією зубрилкою?

Зрештою ми обоє вийшли з класу в порожній коридор. Щойно за нами зачинилися двері, як Єва фиркнула:

– Весело тобі?

– Ще і як! – усміхнувся я. – Ну подумаєш, вигнали з уроку. З ким не буває?

– Зі мною не буває! У мене таке взагалі вперше!

– Радує, Єво, що в тебе зі мною щось уперше, – шепнув я, скорочуючи між нами відстань і нахиляючись ближче до її обличчя.

Вона важко ковтнула, дивлячись мені в очі, а потім зробила пів кроку назад.

– Аби тільки в щоденник про поведінку не написали...

– Заслужено, – знизав плечима я. – Я тобі просто яблуко намалював. У результаті через тебе ми зіпсували два зошити, так ти мене ще й книжкою по голові з усієї дурі стукнула! Здається, у мене мізків поменшало...

– У тебе їх і раніше не було, тож невелика втрата, – сказала Єва й відступила трохи далі.

Я не втримав сміху.

– Не будемо ж ми тут увесь час стирчати? Пропоную кудись піти. Походимо школою, поки всі на уроках.

– З тобою? – з щирим обуренням запитала вона. – Робити мені більше нічого!

– От і мені робити нічого, тож ходімо, – я підхопив її за руку й потягнув до сходів.

Єва неохоче пішла разом зі мною. Загалом у школі зараз нічого цікавого не відбувалося – звичайна порожня будівля. У нас був сучасний гарний ремонт: два поверхи, у коридорах стояли м'які диванчики й висіла купа стендів з різною інформацією.

Раніше, коли мене в молодших класах часто виганяли з уроків, я міг залипати біля цих стендів, щось видивлятися й читати. У телефонах тоді нічого цікавого не було, а це хоч якось відволікало.

– Пропоную піти поїсти, – мовив я, коли ми спустилися на перший поверх.

– Та зарано ще, – Єва подивилася на час у телефоні, коли ми зупинилися біля їдальні.

– А у тебе що, навіть їжа за розкладом?

– Ні, просто зараз іде урок, а не перерва, – замислилася вона.

– А от я дико голодний, – я із задоволенням потер руки. – Хочу булочку з кремом і чай. Ходімо.

Ми підійшли до стійки й зробили замовлення. Жінка у фартуху швидко видала нам свіжу випічку та напої. Я одразу ж розплатився – і за Єву також. Вона розгублено зиркнула на мене:

– Це ще навіщо?

– Забирай давай, – хитнув я головою й одразу ж впився зубами у свою булку, крокуючи до найближчого столика.

– Та я б і сама могла за себе заплатити, – буркнула вона, але все ж забрала їжу й попленталася за мною.

– А може, я кавалер? – сказав я, пережовуючи.

– Ти придурок! – засміялася вона, але одразу ж зітхнула: – Я тепер реально боюся, що в мене проблеми будуть через цю витівку.

– Та не буде жодних проблем. Ну, або Валентинка поставить тобі найвищу оцінку – просто з остраху, що ти її теж книжкою по голові стукнеш.

Ми перезирнулися й одночасно посміхнулися.

Чорт забирай, я й сам не розумів, чому мені так подобається з нею спілкуватися. Але з Євою реально було весело.