Розділ 7

Було ніяково сидіти поруч із Тімом: відстань між нами здавалася надто малою. Я чула його дихання. При цьому сам він мав максимально розслаблений вигляд, а от мені було незатишно.

Я намагалася зосередитися на темі: інколи записувала нові слова, фіксувала правила, а потім чисто на автопілоті накреслила в зошиті стрілочку від одного поняття до іншого й знову втупилася в дошку.

Я проґавила момент, коли Тім потягнувся ручкою до мого зошита. А коли опустила очі, то просто втратила здатність говорити: цей гад намалював на кінці моєї стрілочки яблуко! Так, ніби це стріла влучила точно в ціль.

Я відкрила рота від обурення. Чорт забирай, я навіть не знала, як описати лють, що спалахнула всередині!

– Ти нормальний?! – прошипіла я.

– Не втримався, – усміхнувся Тім. – Це я в тебе ще культурно в зошиті поводжуся.

– А я тоді буду некультурно, – процідила я крізь зуби.

Вдало збіглося: Тім випадково впустив олівець на підлогу й нахилився. Скориставшись моментом, я миттєво потягнулася до його зошита й встигла вивести через чистий аркуш великими літерами: «ПРИДУР...»

Більше я нічого зробити не змогла. Тім одразу ж спробував вирвати свій зошит, і моя ручка від різкого руху провела лінію через усю сторінку.

– Ну все, тобі кінець, – заявив він і, розплившись в усмішці, потягнувся ручкою до моїх записів.

Він узявся розмашисто перекреслювати сторінку. Мені вже було байдуже до охайності! Я намагалася відвоювати свої конспекти однією рукою, а другою гарячково тягнулася до його зошита й малювала там усе підряд.

– Господи, що за дитячий садок... – засміявся Тім, на секунду глянувши на вчительку, яка щось захоплено писала на дошці, й уперто продовжив малювати в мене на полях.

А я, як ненормальна, розмальовувала його аркуш. У глибині душі я розуміла, що ми щойно безнадійно зіпсували два зошити, але зупинити себе вже не могла – ніби намагалася хоч так виплеснути всю накопичену злість. Причому мій зошит, здається, постраждав навіть дужче!

– Ти справді придурок! – видихнула я й знову спробувала забрати свої конспекти, але Тім не віддавав. Було видно, що це видовище приносить йому справжнє задоволення. Він просто обожнював мене бісити!

І тут я остаточно зірвалася. Схопила зі столу підручник і з усього розмаху заїхала ним Тіму по голові!

Дзвінкий стук пролунав на весь клас. Я так і застигла з книжкою, що зависла над головою Тіма, і тільки в цю секунду усвідомила: нас почули всі. Я повільно повернула голову до дошки. Валентина Василівна завмерла з крейдою в руці й шоковано дивилася на нас.

– Ой... – видихнула я й одразу ж опустила підручник. А потім із найневиннішим виглядом поклала його назад на парту.

– Я взагалі-то все бачила! – суворо мовила вчителька.

– Та нічого страшного, ми нікому не скажемо, – реготнув Тім, потираючи маківку.

– Знущаєтеся? – зсунула брови Валентина Василівна. – Обоє! Весело вам? А мені от узагалі не весело, що в мене на уроці влаштовують таке свавілля! Не хочу вас сьогодні бачити. Вийшли з класу. Обоє!

От чорт. Догралися...

Я ж завжди була старанною ученицею, мене ніколи з класу не виганяли! Але ця вчителька, здається, взагалі нікого з учнів не жаліла, тож на милість чекати не доводилося. Розуміючи, що вибору немає, я мовчки підвелася з місця.