Розділ 6

Я прийшла до школи. Вероніка вже сиділа за партою і, побачивши мене, з усмішкою сказала:

– О, миленько виглядаєш!

Сьогодні я була в короткій картатій спідниці, блузці та темних гольфах. Ну так, виглядало й справді симпатично. Поки я йшла коридором, навіть кілька разів ловила на собі зацікавлені погляди хлопців.

Від цього самооцінка, звісно, трохи підіймалася. Хоча я рідко була в собі впевнена – куди частіше сумнівалася у власній привабливості. Але це неважливо. Я прошмигнула до нашого місця й опустилася на стілець.

– Слухай, мені з англійської доведеться звалити, – раптом сказала Вероніка.

– Це ще чому? – здивувалася я.

– Ти ж німецьку не вчиш, а в мене вона друга мова. І от мені один урок поставили замість англійської. Так що я тебе кидаю, – з задоволеною посмішкою оголосила вона.

– Ну, дякую, подруго...

Коли пролунав дзвоник, Вероніка й справді пішла. Я залишилася сидіти одна в очікуванні вчительки. Навколо переговорювалися однокласники: багато хто з них учора був на тій самій вечірці, але, судячи з їхніх млявих розмов, нічого цікавого там не відбувалося. Зате я, на відміну від них, хоча б нормально виспалася.

До класу зайшла наша вчителька англійської, Валентина Василівна, і всі миттєво розійшлися по своїх місцях.

З порога вона заговорила українською. Англійську мову на уроках вона взагалі використовувала вкрай рідко, що я завжди вважала жахливим підходом. Мені хотілося чути нормальну мову, вчити щось реально корисне, але мотивації у викладачки явно не було жодної. Я лише важко видихнула.

Вона вкотре попросила когось сказати, який сьогодні день, місяць і яка погода за вікном – одне слово, стандартні дитячі речі, які ми ганяли з року в рік без жодної конкретики. Ну а потім ми нарешті взялися за читання тексту з підручника.

Я майже поринула у свої думки, як раптом крізь гомін класу донісся голос учительки:

– Тім, ти підручник забув? – зітхнула вона. – То сідай до когось... Пересядь до Єви, поробите завдання разом.

– З великим задоволенням, – пролунав його голос.

Я здригнулася, обернулася й зрозуміла, що мені не почулося.

Цей придурок підійшов до моєї парти й плюхнувся на місце Вероніки. Мені довелося демонстративно підсунути підручник на середину, аби тільки він не совався до мене надто близько.

– Міг би на телефон сфоткати сторінку, – шепнула я, склавши руки.

– З нашою це не пройде, вона мені не повірить, – так само тихо відповів Тім. – Подумає, що я знову ютуб дивлюся.

– Та тому, що ти тільки його й дивишся!

– Так англійською дивлюся, взагалі-то, – усміхнувся він.

Ну так... Ще одна причина, чому цей Тім мене так бісив – англійську він знав краще за мене. У нас уже було кілька спільних уроків, і я навіть заздрила його вмінням.

От і зараз, коли вчителька викликала його читати, він із легкістю почав вимовляти текст, а потім швидко його перекладати. Боже, у нього була просто ідеальна вимова. А від його низького, оксамитового голосу я на секунду навіть заслухалася... Але одразу ж подумки дала собі ляпаса й стиснула губи. Ні. Мені взагалі нецікаво! Не хочу його слухати.