Розділ 10

Кевін

Я всю ніч роздумував над її вчинком. Вона вчинила жахливо і я тепер не вірив їй. А як можна будувати стосунки без довіри? Тож поки я не готовий з нею бачитись чи говорити. Нам потрібний час. Чорт. Але я кохаю її. Я хочу бути поруч, але її вчинок… Якщо вона насправді просто гралась мною? А якщо ні?

-Кевіне, ти як? – запитала Донні.

- Донні, залиш мене. Чого ти взагалі сюди припхалась? Чого тобі ще треба від мене? Ти вже зробила все, що хотіла.

- Я хотіла тебе підтримати. Дівчина підійшла до мене і сіла поруч зі мною. Вона торкнулась мого обличчя. – Її дотики мене сильно дратували і були неприємні. Що вона собі думає і чого хоче?

- Поглянь на мене. – прошепотіла лагідно вона. Я підвів погляд на неї. – Кевіне, я змінилась і ти це знаєш. Давай ми спробуємо все спочатку? Я не вона і маю до тебе справжні почуття. Я тебе не забула і хочу бути поруч. Не відштовхуй мене, будь ласка. Якщо тобі потрібен час, я готова чекати. Пробач мене за те, що я зробила багато років тому. Я справді дуже жалкую за тим часом, коли ми були разом. - Вона декілька секунд помовчала, а тоді додала: - Я кохаю тебе.

- Що? Про що ти говориш? Ти справді думаєш, що між нами може щось бути, коли я кохаю іншу? - Я гірко засміявся. - Ти реально розраховувала, що ми будемо разом? - Я знову розміявся. -  Але ти змія. Я ніколи не буду з тобою, особливо після того, що ти зробила, тому ти можеш йти геть на всі чотири сторони звідси. – холодно відповів я і вийшов з цього номеру. Я пішов за межі готель і побачив її. Джесі сідала в чорний автомобіль до якогось хлопця, який її обійняв. Якого біса? Хто це? Невже це Тоні? Та ні в нього не таке авто, тоді хто це? Авто швидко поїхало. Ну і нехай їде. Це все. Це кінець. Якби я її не кохав, треба відпустити, якщо я  для неї був просто грою і вона обрала іншого.

Через декілька днів…

Я приїхав до себе додому і занурився в листи Анджеліки, які вона писала. Я з Джесі не спілкувався від тоді як поїхав з відпочинку. Навіть у моїй оселі кожен куточок нагадував про неї, навіював її аромат і шалені спогади, які я так хотів би повторити, а її жакет, який вона забула в мене, неймовірно пах ваніллю з нотками цитрусу. Чорт. Треба піти кудись, трохи розвіятись. Я вирішив піти в кав’ярню біля мого дому, де є дуже смачна кава. Раптом я почув, як у мене задзвонив телефон. Подзвонила Джесі. Я думав, піднімати слухавку чи ні, але все ж підняв, бо відчував, що це щось важливе.

-Кевіне… - плачучи промовила дівчина. – Допоможи, будь ласка.

- Джес, що сталось? – стурбованим голосом запитав я, бо відчув, що щось не так.

- Твій батько… Він відвіз мене кудись, бо хотів поговорити і зник, а ще він замкнув двері і я тепер не можу нікуди вийти і не знаю що робити. Я не розумію, що відбувається і мені страшно. Приїдь, будь ласка.

- Ти ціла? З тобою все гаразд?

- Так. Я просто налякана.

- Скинь мені геолокацію і я вже виїжджаю. І ще не вір жодному слову, яке він тобі скаже. Я скоро буду.

Я негайно сів в автомобіль і помчав до неї. Це була наш дача, куди я обожнював їздити влітку, коли ще був зовсім малим хлопцем. Тут стільки спогадів, коли ми всією сім'єю збирались щось готували, а потім відпочивали або грали в щось, наприклад в бадмінтон чи в якусь настільну гру. Яким тоді щасливим я був. Ми там так давно тут не були, що я навіть не міг уявити в якому стані зараз будинок. Для чого він туди привіз Джесі? Це якась знову гра Теодора і Анджеліки? Підїжджаючи я бачив Теслу мого батька, яка була припаркована недалеко від будинку. Світло було вимкнено і навкруги була суцільна тиша. Що відбувається? Підходячи до дверей, я попробував клямку, вони були замкнені. Я не знав, де може бути ключ, тому вирішив не гаяти часу і просто виламати ті кляті двері. Коли я зайшов у будинок до мене підбігла дівчина і міцно обійняла.

-Кевіне, ти приїхав. Пробач мене будь ласка, пробач, пробач. Я мала все розказати з самого початку, а не зробила це тому що боялась втратити тебе. Я так скучила за тобою. Кевіне, пробач…

- Я тут, моя дівчинко. – сказав я і міцніше обняв дівчину, яка трошки тремтіла і голосно схлипувала. - І я теж. Я весь час про тебе думав. Ти як?

- Пробач мене, будь ласка. Я справді кохаю тебе дуже сильно. Я мала тобі все розказати. Вибач.

- Джес, подивись на мене. – Вона подивилась на мене важким поглядом, сповненим сліз, і чекала, що я скажу. – Джес, я тобі вірю. Чуєш? Я тебе теж кохаю і тепер ми будемо разом. Я мав тобі повірити одразу і тебе почути. Мені дуже прикро, що я це зрозумів тільки зараз. Я її міцно обійняв. Мені не байдуже на тебе і ніколи не буде, бо я кохаю тебе. Я нахилився і поцілував дівчину, яка мені одразу відповіла на поцілунок. Як мені цього не вистарчало. Її запах, губи, волосся, ці очі, прекрасне обличчя, як я за цим сумував.

- Ну все вистарчить. Молодці. Так тримати. Хочете грати в ігри, то будь ласка, будемо грати. – Я відсторонився від дівчини і подивився на Теодора холодним поглядом, сповненим ненависті. Який він противний. Він кохав Анджеліку, але кинув її в день весілля через свого батька, який був категорично проти їхнього шлюбу. А зараз він чинить аналогічно тільки зі мною. Для чого?

- І що це в біса таке? Що ти собі взагалі дозволяєш? – гаркнув я. - Ти відвозиш мою дівчину на якусь закинуту дачу і замикаєш її тут. Що ти робиш взагалі? Що це за викрадення посерд білого дня? – прокричав я.