Глава XXIV

— Нічого не виходить! — роздратовано рикнула Талія.

Селін, що сиділа навпроти неї зі складеними на грудях руками, ледь чутно клацнула язиком і підняла одну брову.

Вони вже годину перебували в залі для бойової магії. Талія намагалася перетворитися на птаха, виконуючи вказівки Селін. Але, як би дівчина не намагалася, нащупати ту саму нитку, яка пов’язує її з її другим образом, їй ніяк не вдавалося.

— Ти недостатньо стараєшся, — рівно, без єдиної нотки роздратування, вимовила Селін.

— Я не знаю, куди вже більше старатися, — розвела руками Талія. Дівчина скуйовдила волосся, що й без того лежало в безладді.

— Давай спробуємо ще раз. — Селін встала, преснувши себе долонями по колінах, і підійшла ближче до Талії. — Інший спосіб.

— Заплющ очі, — звеліла жінка. Талія слухняно виконала вказівку. — А тепер уяви своє перетворення на птаха. Ти ж знаєш, як виглядають птахи?

Талія розплющила одне око й переконалася в тому, що директриса насміхається над нею.

— Гаразд, заплющуй очі назад, — зі смішком продовжила Селін. — Уяви, як твої ноги перетворюються в пташині лапи з гострими маленькими кігтиками.

Талія фиркнула, за що отримала легкого запотиличника, і знову замовкла, намагаючись сконцентруватися. Але втриматися неможливо, коли уявляєш, що твої ноги змінюються і стають маленькими пазуристими курячими лапками.

— Будь, будь ласка, серйозніше. Тепер подумай про те, як твої руки стають великими, сильними крилами.

Це вже більше сподобалося Талії.

— Твоє тіло покривається тисячами пір’їнок. Весь твій вигляд змінюється, і ти стаєш тієї, кого ти бачиш у своїй уяві.

Талія навіть затримала подих, насупивши брови. Селін, вирішивши, що, нарешті, усе вийде, відступила на крок назад.

Секунда. Дві. Десять. Двадцять…

Талія в ще більшому роздратуванні підняла руки, розвернулася, коротко крикнула й послала фаербола в мішень під протилежною стіною. Селін зітхнула, дивлячись як на всі боки розлітаються тріски.

— Здається мені, що все це марно. — Талія сіла на підлогу, підгинаючи під себе ноги. Дівчина відчувала себе злою і втомленою. Яка вона, до біса, Фенікс, якщо не може навіть перетворитися на цього птаха?

— Можливо, птах з’являється тільки коли я на порозі смерті? — висунула припущення Талія, виводячи пальцем по підлозі невидимі візерунки. Дівчина різко підняла голову і з надією глянула на Бенуа. — А раптом я безсмертна?

— Не верзи нісенітницю, — махнула рукою директриса. Жінка обмірковувала, що б ще спробувати, щоби Талії вдалося перетворитися. — Немає такого, хто був би безсмертний. Навіть магам таке ще не під силу. Можна продовжити своє життя, але не обдурити смерть.

Талія надула губи й повернулася до малювання візерунків. І сіпнулася від несподіванки, коли Селін голосно вимовила:

— Ходімо! Є ще один варіант.

Талія зітхнула, неохоче піднялася й побрела за Селін, яка бадьорою ходою повела її на дах своєї вежі.

Це було найвище місце в будівлі академії. Талія з Карою робили іноді вилазки на дах, але то було крило гуртожитку і всього лише третій поверх. Зараз же Талія, нахилившись через парапет і подумки оцінивши відстань до землі, зрозуміла, що вони приблизно на п’ятому.

— Особисто я не люблю цей спосіб, — почала Селін, підходячи ближче до краю. — Але відчайдушні часи вимагають відчайдушних рішень.

З цими словами Селін спритно скочила на парапет, повернулася обличчям до Талії, посміхнулася і, розкинувши руки, нахилилася назад. Жінка полетіла вниз із вежі.

— Ні! — тільки встигла крикнути Талія. Дівчина відключила голову і з розбігу стрибнула за Селін. У той момент вона зовсім забула про те, що Селін сама вміє літати. У мозку горіла лише одна картинка — Бенуа лежить на доріжці з розбитою головою.

Але, коли Талія стрибнула, Селін уже ніде не було. Дівчина зрозуміла, що зробила величезну дурницю, і їй стало страшно. Вона пережила неймовірну кількість емоцій, немов прожила ціле життя, поки кілька миттєвостей летіла назустріч смерті. І коли до землі залишалося пару метрів, Талія заплющила очі. Але удару дівчина не відчула. Навпаки, її тіло набрало неймовірної легкості.

Талія зважилася розплющити очі й мало не заплющила їх назад. Вона летіла. Дійсно летіла. Не назустріч землі, а назустріч небу. Дівчина закрутила головою й побачила, як з обох боків її оточують два величезних крила з червоним, як західне сонце, пір’ям.

Дівчина крикнула, але замість свого звичайного голосу почула щось подібне на орлиний крик.

У неї вийшло. Вона перетворилася на птаха. За секунду до загибелі її Фенікс знову її врятував.

Талія побачила недалеко від себе ширяючого ворона. Вона тут же дізналася Селін. Птахи ще трохи покружляли над академією, а потім спустилися на пригріту березневим сонцем землю. І, як тільки їх лапи торкнулися землі, на місці двох птахів уже стояли дві дівчини.

— Це. Було. Шикарно! — закричала на все горло Талія. Дівчина не змогла б у той момент описати весь спектр тих емоцій, які відчувала. Вона навіть підстрибувала на місці. — Я думала — я помру, але тут… Я розплющила очі. І навкруги не земля. І я жива. І я полетіла. І це було… шикарно. Я немов лечу, тобто витаю. Тобто моя душа така легка, що летить.

Селін широко посміхнулася, дивлячись на реакцію Талії. Жінка згадала, як сама в перший раз стала вороном. У неї були приблизно ті ж емоції.

Талія почала намотувати кола, запально бубонячи собі щось під ніс.

— І це Ви відчуваєте кожного разу? Такий підйом! — вигукнула Талія й навіть не дала Селін відповісти, продовживши захоплену тираду.

Талія ще якийсь час вимовляла окремі слова: «Ух», «Вау», «Як здорово». Селін, дочекавшись поки Талія заспокоїться й переведе дух, похвалила дівчину й попросила її тепер зробити перехід самостійно.

— Згадай зараз, що ти відчувала, коли твоє тіло змінилося й ти злетіла.

— Насправді, мені просто було страшно, що я розіб’юся, — знизала плечима Талія. — Але я спробую.