Глава XXIII

Талія не пам’ятала того, про що їй розповідали. Вона пам’ятала, як відчула, немов повітря навколо неї загусло і єдине, про що вона подумала, — потрібно захистити прем’єр-міністра. Ще вона пам’ятала обличчя білявки, яка запустила блискавку. Здавалося, її обличчя назавжди закарбувалося на сітківці ока Талії. І вона не розуміла, як у такій гарній дівчині, як ця, могла ховатися така тьма. Талія думала, що темні повинні бути виродливими або, принаймні, непривабливими. Проте, незважаючи ні на що, гарне обличчя Жермена, по своєму гарне — Стражниці, і цієї темної, показували, що тьму в душі людини не можна побачити. Вона не відбивається на зовнішності. Вони як то яблуко — зовні червоне і блискуче, а всередині — зовсім гниле.

Талія слухала й не могла повірити своїм вухам. Коли маги навперебій стали розповідати про те, що сталося після того, як її вдарили блискавкою, вона дивилася на всіх такими очима, немов вони їй нахабно брехали й розповідали казочки. Але й не вірити їм вона не могла. Талія розуміла, що з нею щось сталося. Адже вона померла. Точно померла. Блискавка пронизала її. Вдарила прямо в груди. Талія досі відчувала той жар. Як можна було вижити після такого?

— Твій фенікс прокинувся в найпотрібніший момент. Як я й казала. 

Маги, які сиділи в кімнаті відпочинку різко повернули голови, коли почули голос мадам Бенуа.

Директриса стояла у дверях у своїй звичайній позі — руки зчеплені попереду в замок. Тільки на обличчі її було незвичне вираження. Селін посміхалася. І не просто куточками губ. Талія вперше побачила які в жінки рівні і красиві зуби.

— Мадам Бенуа. — Одіссей підірвався зі свого місця й запросив жінку сісти в крісло. Селін вдячно кивнула й сіла навпроти Талії.

— Я ж тобі казала, що це обов’язково відбудеться.

Талія теж посміхалася, дивлячись на директрису. І згадала, що їй потрібно розповісти про батька. Передати їй його слова. Але потім. Наодинці. Зараз вона просто була рада її бачити.

— Ви знали, що вона може перетворюватися на птаха? — підняла брови Кара.

— Я припускала. — Селін схилила голову набік. Жінка дістала з глибокої кишені своєї мантії сувій, пожовклий від часу. — Думаю, зараз саме час розповісти вам те, що я вже говорила Талії одного разу.

Селін розгорнула сувій і вимовила:

— Це — пророцтво, написане Філліс Толлмен, найвеличнішою провісницею свого часу. Написано воно десь наприкінці вісімнадцятого століття. Я переказувала Талії його приблизний зміст, але вирішила його знайти і прочитати точно те, що там написано.

Селін відкашлялась, прочищаючи горло, і почала читати:

— «Пишу я зараз у непроглядній темряві, де прийшли до мене образи й бачення. Лампу я не запалюю — боюся злякати те, що привиділося мені в темряві ночі. І записую я ці картини, що пропливають переді мною, і в центрі цих картин — птах яскравий, вогняний. Птах цей накриває своїми крилами весь світ, захищає від чорної, як сама ніч, навали, що намірилася отруїти землю. Темрява ця перетворюється в червону змію, яка, розкривши свого капюшона, намагається вкусити птаха.

На наступній картині, яка постала переді мною, я бачу дівчину, але вона горить і, згораючи, перетворюється на попіл, а з попелу цього знову з’являється яскравий, вогняний птах. Фенікс ім’я його. Зовнішність Фенікса розпливається й на його місці знову та ж дівчина. І волосся її — попіл, очі — дві палаючих зеленим вогнем зірки, і скидає вона із себе павутину накинутих чар обманних.

Й очолить дівчина-птах світло, і придушена буде навала темне. Поглине птах палаючий змію чорну, злу. І запанує знову мир на землі й буде Фенікс цей світ оберігати до кінця днів своїх. Наглядати буде за спокоєм і стане головною наглядачкою за спокоєм життів людських».

Селін замовкла і згорнула лист із пророцтвом, засовуючи його назад до кишені. Талія спостерігала за кожним її рухом і відчувала як усі погляди зараз спрямовані на неї. Вона відчувала їх на своїй шкірі.

Усе в пророцтві збігалося. Отже, вона дійсно та, хто має врятувати весь світ. У цей момент як ніколи захотілося втекти до своєї кімнати, накритись з головою ковдрою й щоби її не витягувати звідти, поки все не закінчиться. Але в її голові, наче яскрава вивіска, світилися слова батька: «Ніколи не здавайся».

І Талія вирішила будь-що-будь не здаватися. Нехай вона загине в цій війні, але всі інші будуть жити. Дівчина несвідомо випрямила спину й підняла підборіддя вгору, стискаючи зуби так, що жовна під вилицями випнулися.

— Але ж там не йдеться про те, що Фенікс повинна бути сама по собі, — нарешті, подала голос Кара, яка сиділа поруч із Талією.

Сусідка Талії, що сиділа з іншого боку від дівчини, піднялася й повернулася до всіх обличчям:

— Обіцяю, що не залишу птаха одного.

Дівчина витягла руку тильною стороною долоні вгору, вичікувально дивлячись на інших. Кара піднялася за нею слідом і поклала свою долоню поверх її:

— Обіцяю, що буду боротися поруч із Феніксом. Пліч-о-пліч.

Одіссей підійшов ближче й так же поклав руку на руки дівчат:

— Обіцяю.

Поступово, усі, хто був поруч, підходили і клали свої руки поверх інших, вимовляючи це одне маленьке, але дуже вагоме слово.

Селін також встала й поклала і свою руку теж. Вона подивилася прямо в очі Талії і вимовила:

— Обіцяю.

Талія піднялася, дивлячись на людей перед собою, й опустила свою долоню на руку Бенуа. Вона якийсь час помовчала, а потім сказала:

— Обіцяю, що не підведу вас. Навіть якщо для цього потрібно буде згоріти.

***

Після майже урочисто виголосеної клятви, Талія зловила Селін, яка вже йшла, і сказала, що їм потрібно поговорити. Директриса веліла їй прийти через кілька годин до її кабінету. Зараз їй потрібно було вирішити деякі питання, але потім вона буде абсолютно в її розпорядженні.

Коли Талія прийшла до Селін, жінка стояла біля вікна й дивилася в далечінь. Талія не стала турбувати її, а тихо стала біля дверей, чекаючи, поки жінка буде готова з нею поговорити.