Глава XX

Минув місяць із того часу, як Талія повернулася додому. Учні знову прибули в академію, життя увійшло у звичне русло. Але активність темних моніторили сильніше звичайного. Талію дуже турбував той факт, що вони створювали щось невідоме. Усі були впевнені, що це «щось», — не принесе нікому добра. Талії не вистачало літератури. Бібліотека академії не мала в наявності книг із темної магії, тому Талія навіть приблизно не могла уявити ні як створити з людини іншу істоту, ні як із цією істотою боротися.

Талія продовжила ходити на заняття до містера О’Коннелла. Вона розповіла йому про те, що сталося в камері в’язниці. Чоловік нічого не сказав, крім того, що таке цілком можливо, і подивився на Талію з більшою зацікавленістю, ніж раніше.

Талія старанно займалася й до кінця січня вже ставила ментальні блоки, у тому числі й той, який блокував можливість прочитати її думки, і відображала легкі атаки. Дівчина так добре змогла розвинути ментальну волю, що їй вдалося, навіть без застосування заклинання блоку, послабити вплив сильного пси-заклинання, яке послав на неї О’Коннелл. Деякі зі слабеньких заклинань розуму Талії вдалося віддзеркалити на чоловіка. Професор був дуже задоволений результатами, які показувала Талія. А до середини лютого Талії вже вдалося вивчити кілька подібних заклинань, таких як енергетична буря, застосовуючи яке вона могла розсіяти магічну енергію мага й перешкодити йому застосовувати магію протягом невеликого проміжку часу.

Містер О’Коннелл також показав Талії заклинання, яке не зовсім шанувалося світлими магами. Але чоловік аргументував вибір цього заклинання тим, що воно допоможе Талії на поле бою під час битви з темними, які не погребують застосовувати все саме погане та бридке, що мається у їхньому арсеналі. У тому, що ця битва відбудеться, О’Коннелл був упевнений. Професор навчив Талію ментальним атакам, захисту від яких він її навчив раніше. Подібна атака впливала на розум супротивника, викликаючи в того больові відчуття. Врага не калічило це заклинання в буквальному, фізичному, сенсі, однак змушувало думати, що йому завдають фізичного болю. О’Коннелл попередив Талію, що при довгому впливі, супротивника може навіть паралізувати, але його погляд і багатозначна фраза «Але ніхто не засмутиться, якщо якогось темного паралізує», кинута пошепки, показала Талії, що подібний вплив на ворога не буде для неї карним.

Ближче до кінця лютого до академії почали долітати новини про невідомих істот, які з’являлися в різних точках світу й нападали на людей. Ті, хто зміг їх помітити, як один стверджували, що це найстрашніші створіння, яких вони бачили. Порівняти їх можна було лише з вигаданими тварюками зі світів фільмів жахів. Рада магів намагалася зберігати спокій, але Одіссей, якому було дозволено бути присутнім на зборах, пошепки переповідав Талії й Карі те, про що говорили маги з Ради. І спокійними вони не були абсолютно. Талія просила Одіссея, щоби він побільше дізнався про цих дивних істот, але хлопець кожен раз говорив, що його поки в це не присвячували, але Селін, можливо, щось знає. Талія не здогадувалася, що зовсім скоро зможе побачити одного з них своїми очима.

В один із вечорів, коли інші вирушили на патрулювання вулиць, а Талія й ще кілька зовсім недосвідчених студентів залишилися сидіти в академії, Талія розчула шум у вестибюлі і збуджені вигуки. Талія кинула книгу з варіння зілля й кинулася на шум. У вестибюлі вона зустрілася зі студентами, які повернулися з патруля раніше звичайного. Один із них (Талії здавалося, що його звали Маркус, але дівчина не була впевнена) злякано метався з боку в бік із божевільними очима, а інша — дівчина з яскравими рудим волоссям — лежала на підлозі. Одразу ж до неї підбігла міс Пфайфер і з’явилася Селін.

— Що сталося? — негайно запитала директриса, схиляючись над дівчиною. Рудоволоса важко дихала, а половину її обличчя заливала кров.

— Я… Я не знаю… Не впевнений… Це було… Щось… Не впевнений…, — почав запинатися хлопець. Було видно, що він страшенно наляканий.

— Мартін! — гримнула на хлопця Бенуа. «Ось як його звуть, — подумала Талія». Хлопець тут же закрив рота, перериваючи потік незв’язної мови. — Дихай глибоко і спробуй заспокоїтися. Мені потрібна інформація, а не дивні уривки фраз.

Селін кинула погляд на Талію, яка стояла в проході, і знов звернулася до Мартіна:

— Йдемо до мого кабінету.

Жінка розвернулася на каблуках, її довга мантія здулася від різкого руху й затремтіла за її спиною, коли Селін швидким кроком попрямувала до свого кабінету. Мартін поспішив за нею, витираючи на ходу піт з обличчя.

Талія підійшла до міс Пфайфер, яка сиділа на колінах біля дівчини.

— Як вона? — запитала Талія, присідаючи поруч.

— Рани на обличчі глибокі, — міс Пфайфер не піднімала голови, зосереджено зрощуючи розірвані тканини. — Але це не так страшно, це я виправлю. Але зачеплено око. А його відновити вже, на жаль, не вийде. Що за звір такий міг нанести подібні рани? Ніколи такого не бачила.

Талія дізналася, чи може вона чимось допомогти. Міс Пфайфер сказала, що впорається сама, підняла левітацією дівчину над землею й так і попрямувала з нею до медпункту.

Талія ж кинулася слідом за Селін і Мартіном. Їй не терпілося дізнатися, що трапилося. А судячи з того, що Селін, побачивши її, повела Мартіна із собою, директриса не хотіла, щоби Талія щось почула. Але хіба Талію могло це колись зупинити?

Талія злетіла сходами вежі, і з досадою виявила зачинені двері. Але їй нічого не заважало притулитися вухом до замкової щілини. Що вона і зробила. Вона й так могла почути, про що говорять за дверима через гарний слух, дуже гарний для звичайної людини (якою Талія не була. Як у всіх магів у неї був не тільки підвищено гарний зір, але так само і слух). Але Талія вирішила ще трохи поліпшити слух за допомогою магії, щоби чути все до дрібниць.

— Де ви його зустріли, кажеш? — почула Талія голос Селін.

— У Йорку, неподалік від річки і якогось парку. Там ще поруч пішохідний міст через річку. Мадам Бенуа, я такого страхіття в житті не бачив. Спочатку ми вирішили, що це якась людина. Подумали, може йому допомога потрібна, тому що воно сиділо під деревом, скорчившись, як ніби без одягу. Ми підійшли ближче, гукнули, а воно як обернулося, — хлопець замовк, мабуть збираючи думки в купу. — Воно не було людиною. Хоча мені здалося, що щось від людини в ньому є. Неначе взяли людину й перетворили його в… це.