Талія не знала, скільки вона чекала. Здається, вона почала дрімати, бо смикнулася, коли позаду неї почувся брязкіт ключів і заскрипів дверний замок. Талія затрусила головою, відганяючи залишки дрімоти, і знову випросталася на стільці. Вона зауважила, що світла з віконця стало менше, а лампочка під стелею навпаки загорілася. Отже, час наближався до вечора.
Талія напружилася, коли двері позаду неї із шумом відчинилися і вона почула м’які постукування каблуків підлогою. Першою думкою було те, що по неї прийшла Селін. Талія навіть зраділа, але вся її радість випарувалася, коли перед нею опинилася зовсім незнайома їй жінка.
Блондинка, світле волосся зібране в тугий пучок. Талія навіть подумала, чи не боляче їй, коли волосся так сильно натягнуло шкіру голови. Різкі риси обличчя й масивне підборіддя виділяли в ній скандинавське походження. Блакитні, майже прозорі, холодні очі дивилися гостро і вивчаюче. Одягнена вона була в темні, облягаючі довгі стрункі ноги, штани й темну ж сорочку, застебнуту на всі гудзики. На руках у незнайомки були шкіряні рукавиці, у тон шкіряним же високим чоботам на невеликому каблучку. Образ завершував значок на грудях, уже так знайомий Талії. Дівчина відчула, як спиною побігли сироти від одного виду червоної змії.
Талія мовчки дивилася на блондинку. Та теж не поспішала заговорювати. Вона широко розставила ноги й завела руки за спину. У такій позі вона нагадала Талії охоронця якоїсь зірки. Невже тут зараз з’явиться та сама зірка шоу? Талія була впевнена, що ось-ось у кімнату увійде Жермен. Але двері із шумом зачинилися, а в кімнату більше ніхто не увійшов.
— Ти, напевно, у розгубленості, — заговорила, нарешті, жінка. Голос був низький. Можливо, він здався би Талії приємним, якби вона почула його за інших обставин. — Це зрозуміло. Одна, у незнайомій кімнаті. Думаєш, чому по тебе не йдуть. Чому ти не відчуваєш свою магію.
Талія сіпнулася, як від ляпаса. Згадка її магії подіяла на неї сильніше інших слів.
— Полегшу тобі роботу звивин мозку, — продовжувала тим часом блондинка, задоволена реакцією Талії на її слова. — По тебе ніхто не прийде. Ти мала була вже це зрозуміти. Ти прихована тут від усіх очей. Навіть твоя улюблена директриса тебе тут не знайде.
Жінка почала ходити навколо Талії, чим стала нестерпно діяти дівчині на нерви.
— А щодо твоєї магії… — Талія напружилася ще більше. — Мені б дуже хотілося сказати тобі, що ти втратила її назавжди. На жаль, навіть нам поки не під силу викачати чиюсь магію. Хоча ми працюємо над цим. А поки…
Жінка нахилилася над Талією і стукнула нігтем по чомусь металевому в дівчини на шиї. Талія тільки зараз зрозуміла, що на шиї в неї щось є. Побачити що саме не представлялося можливим. Блондинка, тим часом, говорила далі.
— Це антимагічний обруч. Зняти його може лише той, хто його на тебе вдягнув. Тож не сподівайся, навіть звільнивши руки, позбутися від нього.
— Навіщо ж ви тоді зв’язали мені руки? — не витримала Талія, хоча мала намір до кінця зберігати мовчання.
Жінка випрямилася на повен зріст і знову стала перед Талією в попередній позі.
— Для більшої безпеки. Нашої, насамперед. Жермен попередив, що з тобою треба бути насторожі.
— А де ж сам король вечірки? — криво усміхнулася Талія. — Чому не прийшов? Чи йому страшно навіть говорити зі мною?
Талія не встигла навіть побачити блискавичний рух руки в рукавиці. Її голова сіпнулася, вдаряючись ще й об спинку стільця. Щока почала палати вогнем, а в роті з’явився металевий присмак. Вона прокусила собі язика.
— Не смій казати, що Майстер чогось боїться, — засичала блондинка, майже впритул наблизивши своє обличчя до обличчя Талії. — Тим паче таку мошку, як ти.
«Майстер». Талія хотіла було розсміятися, але побоялася, що отримає ще раз по обличчю. Ці люди вважали Жермена мало не богом. Яке ж буде їх розчарування, коли вони зрозуміють, що навіть він не всесильний.
— Гаразд, не буду більше ображати вашого Майстра. — Останнє слово Талія виплюнула так зневажливо, що подумала — блондинка знову зарядить їй кулаком. Однак та лише стиснула губи в тонку смужку. — Чи можу я дізнатися, що я тут взагалі роблю?
— Чомусь Майстер вважає, що ти важлива персона. Про свої плани він нікому до кінця не розповідає. Але мені велено стежити за тобою. І не тільки стежити.
Талії не сподобалося те, яким тоном була сказана остання фраза. Але блондинка вже обійшла її й зібралася виходити з кімнати, постукавши у двері, щоби їх відчинили з того боку.
— Як хоч звуть Вас, мадам? — кинула Талія через плече. Талія не знала, звідки взялася в ній ця зухвалість.
— Тобі це знати не належить, — почула дівчина, коли двері вже зачинялися за блондинкою.
***
Талія мерзла. Їй хотілося їсти. Тиша навкруги пригнічувала. Лампочка миготіла й заважала зосередитися на думках. Талія намагалася медитувати, але спокій у такому місці знайти непросто. До того ж, час від часу вона чула через стіни голоси. Чиїсь стогони. Крики.
Що ж це за місце?, раз по раз проносилося в голові Талії.
Іноді Талія провалювалася в забуття, а коли розплющувала очі, єдине, що змінювалося, — або світло падало з віконця, отже був день, або світила лампочка, отже була ніч.
Після того, як запалювалася лампочка, їй приносили їжу. Хоча їжею це було назвати складно. Їй пхали в рот шматок черствого хліба й заливали водою, настільки холодною, що зводило зуби. Талія не встигала проковтнути, як їй пхали новий шматок, і вона давилася й кашляла, випльовуючи їжу, за що отримувала ляпаса. Тоді вона навчилася жувати й ковтати швидше. По тому, скільки разів їй приносили «вечерю» Талія почала рахувати проведені в ув’язненні дні. Коли число днів досягло чотирьох, до неї знову прийшла жінка-блондинка. Стражниця, як про себе її охрестила Талія.
Стражниця обійшла її і знову встала перед Талією, уважно вивчаючи її обличчя.