Глава XV

Талія насилу розліпила важкі повіки. Голова відчувалася ніби чавунна. Дівчина повільно підняла її, тіло відмовлялося коритися. Навколо неї була напівтемрява. Талія кілька разів покліпала, намагаючись відігнати від зору неприємні білі мошки. Нарешті, через якийсь час, зір більш менш повернувся в норму й очі почали звикати до напівтемряви навколо. Дівчина побачила світло, яке проникало крізь невелике заґратоване віконце під самою стелею. Талія не розуміла, де знаходиться. Це була кімната, не дуже велика, з високими стелями, голими бетонними стінами й такою ж підлогою. Зі стелі звисала самотня лампа, яка, однак, не горіла.

Талія відчула холод, що пробирає до кісток, і злегка поворушила пальцями ніг, які, здавалося, заледеніли. З рота дівчини виривалися прозорі клуби пари, а зуби почали стукати.

Талія оглянула себе. Виявилося, що сидить вона на дерев’яному стільці, спинку якого вона відчувала лопатками. Руки її були прив’язані шкіряними ременями до підлокітників. Ноги так само були пристебнуті до ніжок стільця. Талія спробувала посмикати руками, але ремені тримали міцно й дівчині ледь вдалося зрушити руки з місця хоча б на міліметр. Пальці рук, складені в кулаки, так само були перемотані, очевидно, щоби вона не змогла поворушити ними і зробити будь-який пас руками, скориставшись магією.

Талія відчула, як всередині все стислося в тугий клубок. Серце застукало швидше і його стукіт неприємно віддавався в скронях. Її викрали. Це очевидно. Але як? Коли? Як довго вона вже тут знаходиться, якщо встигла промерзнути наскрізь?

Талія спробувала зосередитися на спогадах, які були немов у тумані. Дівчина притулила голову до високої спинки стільця і ​​закрила очі, намагаючись викликати перед уявним поглядом картини минулих днів. Повільно, але пам’ять почала до неї повертатися.

Дівчина пригадала як прийшла до О’Коннелла на заняття з ментальних блоків. До Нового року залишалося кілька днів і багато студентів роз’їхалися на зимові канікули. Кара захотіла приєднатися до подруги і вивчити щось додатково, викладач проти не був. Тому вони прийшли до нього; чоловік почав із теорії й показав вправу, яка дозволить розвинути ментальну волю і швидше ставити блоки або відбивати такі ж ментальні атаки противника. Але наступного дня, коли дівчата зібралися на друге заняття, Одіссей повідомив їм, що О’Коннеллу довелося виїхати в термінових справах, тому їх заняття довелося відкласти на невизначений термін.

У голові Талії почало тріщати, ніби вона радіоприймач, який втрачає зв’язок і в ефірі з’являються дратівливі перешкоди. Але дівчина не стала зупинятися і продовжила занурюватися в спогади.

Дівчата вирішили тренувати те, що показав їм О’Коннелл, щоби не втрачати часу й до його приїзду вже бути трохи підготовленими. Але пройшов Новий рік, кілька днів січня, а викладач так і не з’являвся. Селін заспокоювала дівчат, кажучи, що сімейні справи змусили містера О’Коннелла затриматися, проте з ним усе добре, він регулярно виходить із нею на зв’язок.

Ще через тиждень Талія й Девід, якого дівчина вже знала, вирушили в патруль на околиці Ліверпуля. Останнім часом там збільшилася кількість пограбувань, тому магам потрібно було бути особливо уважним до всього підозрілого. Талія згадала, як їй здалося тоді, що за нею хтось стежить, спостерігає здалеку. Але тоді дівчина не звернула на це увагу, списавши все на звичайний невроз, який завжди буває на патрулюванні.

Вечір був морозний, але без опадів. Темне полотно неба, розшите яскравими зірками, простягалося над магами, які прочісували вулиці. Снігу в цьому місті було менше, ніж навколо академії, але на вулицях було жахливо слизько. Тому вони іноді ще й розтоплювали лід на дорогах, щоби машини не заносило, і на тротуарах, щоби бабуся, яка вийшла за продуктами, не впала й не опинилася в лікарні. У кращому випадку.

Девід перший помітив підозрілу активність на другому поверсі в одному з будинків. Це було близько першої години ночі. Девід підняв їх обох на невеликий балкончик, адже з левітацією Талія поки була на «Ви». Вони обережно заглянули всередину квартири й побачили світло ліхтарика, яке обшарювало усе навколо. Промінь вихоплював окремі меблі, картини на стінах, побутову техніку. Маги розгледіли ще одну тінь, яка перебувала в іншій стороні квартири.

Девід притулив палець до губ, жестом показуючи Талії дотримуватися тиші. Але дівчина й так не збиралася кричати на все горло. Маг спустив їх на землю і вони зачаїлися в тіні, чекаючи грабіжників: Девід з одного боку, Талія — ​​з іншого.

Чекати довелося недовго. Парадні двері відчинилися, і звідти вийшли дві тіні із сумками в руках. Девід і Талія одразу ж накинули на них невидимі магічні тенета. Грабіжники відразу випустили з рук сумки та спробували скинути із себе те, що бачити вони не могли. Вони почали шуміти, намагаючись вирватися. Талія відчула сплеск магії з боку Девіда і грабіжники впали на землю. Маг наклав на них закляття заціпеніння, щоби їх було простіше доставити в поліцію.

Девід доручив Талії повернути награбоване законним власникам, а сам, схопивши грабіжників за капюшони на їх куртках, зник.

Талія без зусиль знайшла потрібну квартиру, двері якої були прочиненими. Грабіжники не стали обтяжувати себе тим, щоби прикрити за собою двері. Талія обережно поставила сумки з краденим на підлогу в коридорі і вийшла в під’їзд. За собою дівчина двері зачинила. Вона хотіла полагодити зламаний замок і саме поклала на нього долоні.

Й останнім спогадом у пам’яті Талії був шерех за її спиною й у наступну мить — темрява.

Девід не повинен був залишати її одну. Він порушив наказ Селін, яка й так насилу погодилася відпустити Талію на патрулювання. Девід її кинув. Нехай ненадовго, але цього вистачило, щоби дівчину схопили. І Талія знала, хто це зробив. Перед внутрішнім зором знову спливли чорні очі Жермена і його нахабна усмішка.

Але її мали вже почати шукати. Селін завжди знала, де знаходяться її учні. Якщо тільки кімната ця не блокувала вплив магії ззовні, як це було з академією. Тоді Селін ніколи її знайде. До того ж, Талія може знаходиться навіть не в Англії. Але вона явно не в тропіках, тому що в кімнаті було холодно, як на Північному Полюсі. У принципі, ніщо не заважає Жермену влаштувати свою базу саме там, на краю світу.