Глава XII

Талія думала про те, що трапилося в барі всю ніч. Не могла заснути. Вона крутилася в ліжку до світанку. Не витримавши, дівчина встала, одяглася, вийшла з кімнати і відправилася в зал для бойових тренувань. Вона пам’ятала про заборону перебування там поодинці, але їй було начхати. Вона думала тільки про те, що недостатньо сильна, що сила її недостатньо розвинена. Вона хотіла видавити із себе по-максимуму, досягти меж і вийти за рамки своїх можливостей. Талія думала про те, що, якщо їм доведеться битися з темними… Ні, коли їм доведеться битися з темними, їй потрібно бути у всеозброєнні. І навіть більше цього. Можливо, саме від неї залежить доля її та всього світу. Звичайно, думати про це — було верхом зарозумілості. Що тільки від неї залежить чи буде у світу світле майбутнє, або навпаки.

Зарозуміло. Але Талія тоді ще не знала, що абсолютно вірно.

Але одне вона знала точно — оскільки темним вона була так необхідна, отже, вона чогось варта.

Талія прокручувала в голові останні події. Якби вона зреагувала пізніше — її друзі, напевно, загинули б. Як і інші люди в барі. Вона не знала, кого повинна дякувати за таку неймовірну удачу. А ті люди в ліфті. Якби вона знала більше, якби вміла більше, ті жінки вийшли б із будівлі без єдиної подряпини.

Талія із силою зачинила двері залу для тренувань. Вона відчувала, як всередині неї зароджується гнів. У грудях стало тісно. Стало важко дихати від стримуваної все наростаючої люті. Вона ненавиділа тих, хто думає, що має право вирішувати чиюсь долю, втручатися в природний хід речей. Вона ненавиділа темних. Ненавиділа «Кобру». Ненавиділа Жермена.

Талія стиснула кулаки і із силою виплеснула потік магії на мішені, що стояли в ряд. Кожна розлетілася на друзки. 

Талія вдарила повітрям як батогом. Манекени втратили свої голови. 

Кожен удар по стінах, по мішенях, по підлозі і вікнам Талія супроводжувала риком, який переріс у вигуки, що ставали з кожним разом усе голосніше.

Вона вже не стримувала себе.

Залом літали вогняні кулі, які підхоплювали маленькі смерчі. Деякі прийоми Талія виконувала чисто інтуїтивно, вона ніколи їх не розучувала. У стіни летіли тріски від розбитих мішеней, залізні прути і все, що попадалося Талії на шляху.

Дівчина вдарила кулаком у підлогу й той пішов тріщинами й буграми. Дівчина вдарила ще раз. І ще раз. І ще. З кожним ударом підлога перетворювався на місиво.

Талія не знала, скільки часу провела в залі. Вона зупинилася, тільки коли почула, що її окликнули. Талія повернулася і викинула перед собою руку, стискаючи шию того, хто підкрався, невидимими лещатами. Немов крізь туман вона побачила, кого тримає. Перед нею стояла Селін. Вона не робила нічого, щоб зупинити Талію. Дівчина побачила як обличчя жінки червоніє і відпустила її. Селін злегка зігнулася, різко вдихаючи повітря. Талія впала на коліна, закрила обличчя руками і стала бурмотіти вибачення.

Талія погойдувалася туди сюди й завмерла, коли відчула чужі теплі долоні на своїй спині. Селін присіла поруч із нею на коліна, обіймаючи, притискаючи до грудей і злегка заколисуючи, як дитину, шепочучи незв’язні слова розради. Талія відчула, як гнів відступає, а його місце заповнює тепло й щось схоже на любов. Мама ніколи так її не обіймала й Талія зрозуміла — якщо б вона так зробила хоч раз, почуття були б точно такі ж.

І Талія розридалася. Вона хапалася руками за передпліччя Селін, боячись, що та зникне, випарується. А разом із нею випарується й це почуття любові.

Але Селін не зникла. Вона залишилася й сиділа з Талією, притискаючи до себе, поки Талія остаточно не заспокоїлася. Вони так само сиділи на підлозі. Талія відсунулася від Бенуа, витираючи мокре обличчя рукавами толстовки.

— Вибачте, я все тут приберу, — прошепотіла Талія, не наважуючись подивитися Селін в очі.

— Разом приберемо. Ти краще розкажи, з чого така істерика? — у голосі Селін не чути було звичних сталевих ноток. Її мова була м’якою, від неї віяло літом. Домом.

І Талія все розповіла. Про всі свої переживання. Вона говорила тихо, але з часом голос її міцнів. Слова, що виходили спочатку немов через силу, полетіли як із кулемета. Під кінець своєї тиради Талія видихалася. Дівчина набрала в груди повітря. В очах знову защипало.

— Я боюся, що не зможу перемогти. Боюся, що Ви помилилися з цієї моєї «особливістю», — зізналася Талія, пригладжуючи п’ятірнею волосся.

— Я тобі зараз дещо розповім, — почала Селін і Талія вперше подивилася їй в очі. У дівчини склалося враження, що вона бачила ці ж очі, але за якихось інших обставин. І належали вони не Селін.

— Я не дарма вважаю тебе особливою. Пам’ятаєш, я обіцяла тобі розповісти історію про фенікса? — Талія кивнула й Селін продовжила: — Дуже давно, коли я була ще такою як ти зараз, тодішня директорка академії, яка була найсильнішою провісницею серед усіх магів, хто жив тоді, прорекла передбачення. Зараз не скажу точно, як воно звучало, пам’ять підводить, адже роки вже не ті.

Талія подивилася на Селін широко відкритими очима.

— Та які ж Ваші роки?

— А скільки ти думаєш мені років? — Селін з легкої посмішкою лукаво подивилася на Талію.

— Ну, точно не більше сорока. — І зараз Талія подумала, що дуже сильно помиляється.

— Ти знаєш, чарівний крем мого власного винаходу працює відмінно, — Селін кокетливо погладила долонею своє обличчя. — І навіть у двісті сорок із невеликим хвостиком я виглядаю на просто сорок.

Щелепа Талії відвисла, а брови навпаки поповзли вгору. Очі стали ще більше. Напевно Селін її розігрує. Але танцюючі в очах жінки бісенята говорили, скоріш, про те, що вона потішається реакцією Талії.

— Так-так, мені набагато більше, ніж ти думаєш, тому забувати деякі речі — цілком природньо для мене. Але зараз не про це. Я хотіла розповісти тобі про фенікса. Так ось, велика провидиця прорекла, що в нашій академії навчатиметься дівчина-фенікс. Вона повстане з попелу й очолить світлих магів у боротьбі з темною навалою. «Птах поглине змію», чи якось так. Це буде найсильніший маг, якого тільки можна собі уявити. І все своє життя Фенікс присвятить себе нагляду за миром на Землі, кидаючись на допомогу тим, хто її потребує. Тому наша академія зветься «Фенікс», а ми — Наглядачі — чекаємо ту саму головну Наглядачку.