Глава X

Вони опинилися в кабінеті Селін. Кімнату освітлювала тільки самотня настільна лампа, створюючи м’яку напівтемряву. Але Талії не потрібно було багато світла. Бенуа пройшла до вікна. Вона зціпила руки за спиною в замок. Спина її була такою прямою, немов до неї примотали палицю. Жінка мовчала. Талія мовчала теж. Вона злегка перекачувалася з п’яти на носок, чекаючи чергової гнівною тиради. Чути було як по склу мірно постукують краплі дощу, що тільки починався.

Нарешті, Селін тихо зітхнула й повернулася до Талії обличчям. Вона хвилину вдивлялася в обличчя дівчини, а потім, стомлено потерши очі пальцями, сіла за стіл. Відкинувшись на спинку крісла, жінка заговорила:

— Чому ти пішла, не повідомивши мені про це? Тим більше, що зовсім недавно «Кобра» заявила про себе. Ти хоч уявляєш, як я злякалася?

Щось тріснуло в голосі Селін і Талія подумала, що побачить сльози в її очах. Але вона не побачила.

— Вибачте мене, мадам Бенуа, — Талія опустила голову, роздивляючись миски своїх черевиків. — Але я можу все пояснити.

— Коли твоя ласка, зроби таку честь, — Селін уже взяла себе в руки й голос її звучав, як зазвичай — сухо і строго.

І Талія розповіла все. Розповіла про те, як вони з’ясували з Карою, що на Талію не діють ілюзії. Про те, як Талія поспішила до Селін, щоб усе розповісти. І як випадково підслухала її розмову з невідомим чоловіком.

— Знаю, підслуховувати — недобре. Але я почула, що ви говорите про мене. Що на мене полюють. Що мені небезпечно навіть виходити. Чому Ви мені не розповіли про це? Ви навіть не збиралися мені розповідати. А коли б я попросила Вас відпустити мене за межі академії, Ви б що? Заборонили б мені? Посадили б під арешт?

Талія не хотіла дратуватися. Але не змогла себе стримати. У ній змішалися різні почуття. З одного боку, їй було незручно, що змусила Селін хвилюватися. Але з іншого боку, Селін теж була винна перед Талією. І дівчина хотіла дізнатися, чому її не посвятили в те, що прямо стосувалося її.

— Я всього лише хотіла тебе захистити. Якби я вивалила це на тебе — ти б злякалася. Втратила б самовладання. Можливо, втекла б. І тоді… Не хочу навіть думати про те, що буде, якщо вони до тебе доберуться.

— Але я ж не маленька, — знову звилася Талія. — Я прекрасно розумію, що краще не лізти туди, де мені може загрожувати реальна небезпека. Я ж не дурна.

— Звичайно, ні, — махнула головою Селін. — Я в жодному разі не хотіла, щоб ти вирішила, що я так думаю. Я просто… Я хотіла тебе захистити. Як хотів би захистити тебе твій батько.

При згадці батька, серце Талії злегка стислося. Вона знову подумала про те, що хотіла б, щоби він був тут. Був поруч. Допоміг. Підтримав. Захистив.

— Гаразд, проїхали, — якомога безпечніше відповіла Талія. — У будь-якому випадку, після того, що я почула, я й пішла. Але я зробила це не спеціально.

Селін зацікавлено підняла брову.

— Я просто заплющила очі, а коли розплющила — я вже була на березі моря. І чорт його зна, як саме я там опинилася.

Селін задумливо потерла підборіддя. Пофарбовані чорним нігті блиснули у світлі лампи.

— Що ж, — почала директриса. — Щодо ілюзій можу сказати одне — дійсно, існують маги, які несприйнятливі до мороків і ілюзій. Це досить рідкісне явище. Маги з такою особливістю народжуються мало не раз на століття. З чим це пов’язано — сказати не можу. Швидше за все, це щось типу мутації. Але в цьому є і свій плюс — ти завжди зможеш побачити правду, яку б личину тобі не підсовували. Водночас сама ти цілком можеш накидати морок на себе або оточення.

— А ось із приводу твоєї раптової телепортації… Бачиш, ти не така як усі. — Талія скривилася, немов з’їла лимон, почувши ці слова. — І, скоріш за все, у моменти особливої ​​емоційності, ти цілком можеш утнути щось таке. Цього разу ти перемістилася. Наступного разу, може, викличеш дощ. Хто знає. Таких як ти — мало. Тому ти повинна про це завжди пам’ятати. І контролювати себе. Контролювати свої емоції. Інакше це може обернутися неприємностями не тільки для тебе, але і для тих, хто поруч. У мене для тебе є пропозиція.

Талія злегка подалася вперед корпусом, уважно слухаючи Бенуа.

— Самостійну телепортацію ти мала б вивчати тільки через рік. Але, якщо хочеш, я допоможу тобі. Займемося цим питанням в індивідуальному порядку. Як ти на це дивишся?

— Я згодна, — закивала Талія. Їй страшенно захотілося вивчити майстерність пересування крізь простір.

— Тоді домовилися, — Селін стукнула долонями по столу. — Чекаю тебе завтра о п’ятій вечора в залі для тренувань.

Талія зібралася було йти, але обернулася, коли Бенуа до неї звернулася.

— І ще, Талія. Займайся побільше йогою та медитаціями. Знаходь внутрішній спокій.

Талія побачила легку посмішку на вустах директриси і, посміхнувшись у відповідь, пообіцяла обов’язково цим зайнятися. Побажавши жінці добраніч, Талія вийшла з кабінету.

***

Закінчувався листопад, у силу вступав грудень. Темні затихли й не висувалися. Усі трохи розслабилися. І Селін навіть дозволила Талії вийти до своїх подруг, з якими дівчина не бачилася в реальному житті вже дуже довгий час. Дівчата домовилися зустрітися в їхньому улюбленому місці — барі в одній із висоток, на 28-му поверсі із шикарним краєвидом на місто.

Почав зриватися перший сніг. Сутеніло. Талія прибула першою. Дівчина перенеслася в провулок, сподіваючись, що там нікого не буде. Їй пощастило. Піднявшись на ліфті, Талія пройшла до барної стійки, замовляючи Tom Collins — її улюблений коктейль. Дівчат ще не було, тому Талія спілкувалася зі знайомим їм барменом.

На вільне місце праворуч біля Талії сіла людина. Майже відразу ж на місце зліва теж сіли. Талія стиснула двома руками склянку. Вона вся напружилась, а по хребту пробіг неприємний холодок.

— Гарний сьогодні вечір, чи не так? — заговорив чоловік, який сидів праворуч від Талії. Дівчина трохи повернула голову й побачила, як він в упор дивиться на неї чорними, як сама ніч, очима. Його акуратно підстрижена чорна борідка надавала йому віку й Талія вирішила, що йому за тридцять, хоча напевно вона впевнена була. Чорне коротко стрижене волосся на скронях злегка посріблила сивина. Його акцент нагадував їй манеру розмови Селін. Точно француз.