Глава VII

На початку листопада Селін зібрала деяких учнів у себе в кабінеті. Талія й Кара виявилися серед них. Там же був і Одіссей, а також сусідка Кари, ім’я якої Талія не знала, й ще чотири людини, з якими Талія не була знайома, але зустрічала кілька разів у коридорах академії.

— Ти знаєш, навіщо ми тут? — пошепки запитала Талія Одіссея.

— На жаль, знаю, — крізь зціплені зуби процідив хлопець.

Талія не встигла нічого сказати, оскільки двері зачинилися за Селін, яка увійшла до кабінету останньою.

— Добрий вечір, колеги, — почала Селін. Обличчя її виражало занепокоєння, брови зійшлися на переніссі й лоб прорізала глибока зморшка. — Хочу вам повідомити, що «Кобра» вирішила активізуватися. Вони викрали двісті жінок із міста на півдні Шотландії й ховають їх невідомо де. Наші розвідники вже працюють над цим. Оскільки Шотландія є під нашою опікою, ці жінки — наша турбота. Ми повинні їх знайти і визволити. Без бійки навряд чи обійдеться. Тому ви зараз тут. Наші викладачі вже не в тій формі, щоби йти на операції. Ви всі проявили гарні здібності ведення магічного бою, тому…

Селін не доказала. У повітря злетіла рука Кари, яка хотіла поставити запитання.

— Так, Кара?

— А я тоді чому тут? Я не особливо досягла успіху в бойовій магії.

— Вірно, — кивнула Селін. — Але за досить короткий термін, враховуючи ще й те, що ти навчаєшся з нуля, ти досягла успіху в цілительстві. У тебе великий талант. А лікар нам може знадобитися. — Кара кивнула, даючи зрозуміти, що відповідь її задовольнила. — Тепер залишається тільки чекати повідомлення від розвідки. Можете сісти поки.

Маги розсілися хто куди — хто на диван біля стіни, хто зайняв стільці, а хто сів прямо на підлогу. Селін підійшла до вікна і вдивлялася в сутінки, що поступово згущалися. У Талії промайнула думка, що вона чекає поштового голуба. Потоптавшися на місці, Талія підійшла до Селін і тихо заговорила:

— Я ж казала Вам — я не хочу брати участь у всіх цих заходах. Ми ж начебто домовилися.

Селін їй не відповідала якийсь час, і Талія подумала було, що жінка її не почула, і хотіла повторити свої слова, як Бенуа заговорила:

— Я пам’ятаю, що ти говорила. Але нам зараз не завадить будь-яка допомога. І ти — дочка свого батька. Ти чудово справляєшся з бойової магією, вона тече в тебе в жилах. Якщо хочеш — побудеш у стороні, втрутишся тільки якщо буде необхідність. Посидиш на лаві запасних, якщо тобі завгодно. Але я думала ти змінила свою думку за ті півроку, що ти тут. А тим жінкам потрібна наша допомога.

Талія стиснула губи. Її трохи зачепили слова Селін, навіть роздратували. Краще б вона взагалі її не кликала, ніж бути «на лаві запасних». Вона хотіла було щось відповісти, як круглий амулет на шиї Селін засвітився й затремтів. Талія чітко чула його дзижчання. Селін повернулася до решти і притулила пальці до амулета. З нього вирвалося зображення лисого чоловіка з акуратно стриженою борідкою.

— Слухаю, Фредерік.

— Мадам Бенуа, — пролунав напівшепіт чоловіка. — Ми знайшли їх. Вони на околиці одного з міст у Польщі.

— Як іронічно, — куточок губ Селін сіпнувся.

— Координати я вам скинув повідомленням. Вони тримають їх на якомусь складі. Територія охороняється шістьма магами і, ймовірно, кілька є і всередині. Вони ходять туди сюди.

— Зараз будемо, — відповіла Селін і обірвала зв’язок.

Координати були відправлені справжнім повідомленням на телефон Селін, який у неї дійсно був. Не можна було тоді подзвонити по звичайному зв’язку? — подумала про себе Талія. Все ж ці маги — ті ще позери.

Цього разу Талія побачила, як відкривається справжній портал. Селін зробила складні паси руками й перед ними в стіні засвітився прохід овальної форми, через який можна було побачити темний ліс. Першим увійшов Одіссей, потім усі інші. Талія йшла останньою, якщо не брати до уваги Селін. Перед тим, як увійти в портал, Талія відчула руку Бенуа на своєму плечі. Дівчина повернула голову й подивилася в пронизливі карі очі.

— Якщо ти не хочеш — можеш залишатися. Тебе ніхто силою не тягне.

Але Талія лише скинула руку жінки й увійшла в портал. Селін стиснула зуби, аж жовна під вилицями випнулися, й замкнула ходу.

Як тільки портал за Селін зачинився, до неї підійшов той самий лисий чоловік, Фредерік.

— Мадам Бенуа, — кивнув він і, отримавши такий же кивок у відповідь, продовжив: — Вони поки сидять там, ніяких вимог не висунули, що їм потрібно — незрозуміло.

— Який план? — запитав один із чоловіків, які прибули разом із групою. На вигляд йому було років тридцять, але сиві пасма у волоссі додавали вік.

— Їх видно звідси? — запитала Селін Фредеріка.

— Так, ми якраз у лісі метрів за сто від складу.

Фредерік разом із Селін встали в тіні дерев і дивилися туди, де розташовувався склад.

— Думаю, потрібно запустити туди шпигуна, щоби він відволік усіх зсередини, а ми тим часом підібралися б непоміченими, — той чоловік із сивим пасмами підійшов до ближче до Селін і Фредеріка, вносячи пропозицію.

— Варіант, але потрібно вирішити, хто це буде, — кивнув Фредерік.

Поки вони тихо перемовлялися, увагу всієї групи було направлено на них. Ніхто не помітив, як Кара відокремилася від групи і зникла в лісі. Ніхто, крім Талії, яка стояла поруч із подругою, але помітила, що та зникла, тільки через кілька хвилин. Озирнувшись, Талія помітила тінь, що промайнула серед дерев, побачила, що подруги поруч не виявилося, і зрозуміла, що тінь — це Кара.

Талія тихо відійшла від групи й поспішила за подругою. Але та вже вийшла з тіні дерев і підкралася до території складу. Талія спробувала пошепки її докликатись, але безрезультатно. Дівчина з калатаючим серцем побачила, як Кара шмигнула повз охорону, немов миша, і так само безшумно увійшла у двері складу. Талія вилаялася, озирнулася, і підбігла до якоїсь невеликої будівлі, що стояла окремо від складу.

— А це там не ваша? — Фредерік звернув увагу на рух і вказав Селін на Талію, яка притиснулася до стіни.