Глава V

Коли Талія тільки розпочала відвідувати заняття, був кінець травня. Поступово більшість учнів роз’їхалися. Залишився вже знайомий Талії Одіссей, одна із сусідок по кімнаті, Алісія, та ще осіб двадцять. Деяких вона зустрічала на заняттях, але ніколи не знайомилася. Вона взагалі вважала за краще триматися осібно. Вона регулярно зв’язувалася з подругами, але завжди замовчувала про те, що відбувалося в її житті, як би вони не намагалися все випитувати.

На початку серпня Талія вже багато в чому просунулася вперед. Навчалася вона старанно, хоч і з великим небажанням. Вона вічно зітхала, коли сиділа годинами в бібліотеці, або намагалася зварити зілля, яке не вбило б їхніх піддослідних кроликів. Але, хоча на вигляд Талія більше всіх в академії не хотіла в ній перебувати, їй дуже подобалося те, чим вона тепер займалася. Хоч вона й не визнала б це навіть перед страхом смертної кари.

Найбільше їй, звичайно, подобалися заняття з бойової магії. Відвідуючи їх, вона відчувала себе особливо сильною. Їй навіть сподобалися заняття фізпідготовки, хоча в перші дні вона ледь не випльовувала легені після трикілометрової пробіжки. Тому вона вже два місяці не курила. І навіть дихати стало легше.

Спершу Талія не могла розібрати, де розташовується академія. Навколо був ліс, у якому вона й бігала разом із тренером і ще декількома студентами. Далі вона не заходила, але була впевнена — місто від них далеко. Але магічні переміщення скорочували будь-яку відстань. Сусідка по кімнаті розповіла одного разу, що академія розташована десь на південному заході країни, глибоко в лісі, де люди не ходять, але все рівно про всяк випадок прихована від сторонніх очей мороком. Що таке морок Талія дізналася на заняттях з ілюзії, які їй теж дуже подобалися.

Кілька разів її брали на патрулювання міст. На патрулювання завжди відправлялися парами — один маг — сильніше, інший — слабше. Одного разу Талія взяла участь у гасінні пожежі, застосувавши на практиці отримані на уроках із Магії Стихій знання. Вогонь можна було не тільки загасити водою, що ставало складніше, якщо поруч не виявлялося джерела води, але також і підпорядкувати собі. Маг на ім’я Девід легко зібрав свою частину вогню у велику кулю, поступово стискаючи її до розмірів тенісної кульки, а потім просто затоптав ногою, як недопалок. Талія ж провозилася довше, ніж потрібно було. Але Девід допоміг і вони встигли зникнути до появи пожежної машини. До того, як вони пішли, до Талії підійшла дівчинка років шести, що жила у квартирі, де почалася пожежа, і яку Талія витягла з вогню. Дівчинка, з перемазаним сажею і сльозами обличчям, міцно обняла Талію й подарувала їй вцілілу іграшку — маленького мишеняту. Талія відчула, як серце її стиснулося. Вона пообіцяла, що не розлучиться з мишеням ніколи.

А одного разу на патрулюванні вони занадто пізно відреагували на інцидент домашнього насильства. Вони підключили іншу групу, яка знайшла чоловіка, який поранив кухонним ножем дружину. Талія ж, на цей раз з уже знайомим їй Одіссеєм, прибули до будинку пораненої жінки. Одіссей не підпустив Талію, тільки показував, як заліковувати рани, використовуючи цілющу магію. Жінка весь час лежала без пам’яті, тому здивувалася, як це її рани зажили, залишивши, як нагадування, лише тонкі шрами.

У Талії взагалі були проблеми з цілительством. Вона заучувала всі паси руками й потрібні слова, але зростити воєдино розірвані тканини ніяк не могла. Їй було більше до душі вчити нові прийоми боротьби, які, у принципі, не були для неї такими вже новими. Все ж, шість років занять вільною боротьбою не пройшли даром, і м’язова пам’ять добряче допомагала дівчині.

Прямуючи на чергове заняття з бойової магії, Талія задумалася й не відразу помітила людину, що йшла їй назустріч. І, звичайно, вона врізалася в цю людину, яка, судячи з усього, теж не була особливо уважною. Підлогою розлетілися книги, зошити і якісь папери. Талія спішно все зібрала, бурмочучи вибачення, і тільки, піднявши голову, зустрілася поглядом із двома переляканими зеленими очима. Перед нею на колінах сиділа дівчина приблизно одного з нею віку. Волосся кольору шоколаду було зібране у високий хвіст. На симпатичному обличчі застиг вираз ніяковості, змішаний із соромом і незрозумілим страхом. Одягнена незнайомка була в джинсовий комбінезон і яскраву блакитну футболку.

— Вибач, будь ласка, я кудись подумки полетіла й не побачила тебе, — вибачилася Талія, простягаючи дівчині її речі.

— Та н-нічого, я с-сама винна, — запинаючись, відповіла дівчина, піднімаючись слідом за Талією на ноги.

— Я — Талія, — протягнула руку для потиску дівчина.

Незнайомка перекинула всі свої речі на одну руку й потиснула простягнуту долоню, ледь стискаючи пальці Талії. Та хмикнула, помітивши, що незнайомка була зростом трохи вище її подруги Стейсі й ще худіша.

— А я Кара. Ще раз — вибач, будь ласка.

— Та все добре, — розсміялася Талія. Вона розглядала нову знайому, яка то бліднула, то червоніла. — Ти новенька?

— Так, — кивнула Кара. — Прибула позавчора. А тиждень тому мені вісімнадцять виповнилося.

— Мені теж, тільки два місяці тому. — Талія помовчала якийсь час і зрозуміла, що Кара чимось спантеличена й розгублено озирається навколо: — Шукаєш щось? Може, я допоможу?

— Було б чудово, — зелені очі так і загорілися. — Я вже цілісіньку годину ходжу довкола й ніяк не можу знайти клас гербології, яку веде містер Айзек Фюр… Фюрт…

— Фюрстенберг! — продовжила за дівчину Талія. Їй самій було дуже складно вивчити прізвище викладача. Довелося весь вечір язика ламати, щоб запам’ятати. — Так, його знайти непросто. Сама в перший раз никалася туди-сюди. Ходім за мною.

Талія повела Кару за собою, розповідаючи, що вхід до кабінету гербології знаходиться в дуже хитрому місці, і, якщо точно не знаєш, де він, — знайти його ой як складно. Вони пройшли на другому поверху до самого кінцю коридору й Талія вказала на невелике заглиблення в стіні, де, за поворотом, перебували двері кабінету. Якщо стояти в коридорі й не заглянути в поглиблення, можна було подумати, що це просто ніша.