Глава III

Після дня народження, який дівчина провела в колі подруг у себе в гуртожитку з піцою, вином та іграми, Талія не знаходила собі місця. Була субота, сьома ранку. Стейсі ще спала, а ось Талія прокинулася ще раніше і все ніяк не могла перестати думати про чорну візитку, яка й зараз лежала в ящику стола.

Зрештою, Талія встала з ліжка, вдяглася, знайшла картку й вийшла з кімнати на кухню. «Чого на світі не бува», подумала дівчина і піднесла до візитки палаючу запальничку. Папір загорівся, на мить спалахнула емблема з феніксом. Талія тільки встигла подумати, що зараз обпече собі пальці, як вже стояла у зовсім іншому місці. У руці не було навіть попелу.

В голові у дівчини запаморочилось. Її занудило. Дамочка в чорному не попереджала, що це переміщення буде настільки неприємним.

- А, доброго ранку, Талія, - пролунав знайомий голос. Але Талія погано розчула через жахливий шум у вухах, наче вона була на концерті з гучною музикою і різко опинилася в тихому приміщенні.

Коли перед очима перестало все розпливатися, а Талії вдалося сфокусувати погляд, вона побачила Бенуа, яка сиділа в кріслі з високою спинкою за масивним столом.

- Так, перехід може бути неприємним, але це тільки перші кілька разів. Потім звикнеш.

Від думки, що вона так буде відчувати себе ще не раз, Талію занудило ще більше, а голова почала розколюватися.

- За все є своя ціна, знаєш, - сказала Селін і встала із-за столу. На ній було все те ж вбрання, що й тоді, коли Талія вперше її зустріла. Жінка підійшла до шафи біля однієї зі стін і щось почала робити. Талія чула тільки стукіт скла, та булькотіння води. Дівчина розглянула, що на спині жінки балахон спускався ніби тканинні крила птаха.

- Візьми, випий. Стане легше. - Селін подала Талії стакан і та взяла його, недовірливо розглядаючи вміст, який виявився злегка каламутною рідиною.

- Це що, зілля яке-небудь? - протягнула Талія, не наважуючись відразу пити, що дають.

- Так, - кивнула Селін. - Аспірин.

Талія стиснула губи, обурюючись на свій нестриманий язик, і залпом випила ліки. Як завжди бридко. Але вже незабаром вона відчула себе краще. Напевно, в склянці був не тільки аспірин, але Талія вирішила на цей раз промовчати. Її не отруїли - вже добре.

- Я так розумію, ти прийняла нашу пропозицію.

- Раз вже я тут, - резонно зауважила Талія і Селін кивнула. - Але я хочу відразу попередити - я не збираюся вплутуватися у всілякі розбірки. Я не записуюсь в супергерої. Я всього лише хочу, щоб ви навчили мене контролювати і правильно використовувати мою силу. Усе.

- Добре, - Селін вимовила це слово з якоюсь дивною інтонацією, за якою явно щось приховувалося, але Талії не дуже хотілося в цьому розбиратися. - Але все учні нашої академії патрулюють міста у країні. І це стане й твоїм обов'язком теж.

- Гаразд. На таке я згодна. Але не більше.

- Добре, - знову повторила Селін з тією ж інтонацією. - А тепер підемо, я проведу тобі невелику екскурсію.

Селін відкрила двері і пропустила Талію вперед. Дівчина вийшла з кабінету й опинилася на сходовому майданчику. Вниз вели гвинтові сходи і Талія здогадалася, що вони в якійсь вежі. Селін пройшла вперед. Вона злегка підняла руками спідницю, щоб не наступити на неї, і повела Талію за собою.

- Як ти бачиш, - почала вона, - на стінах висять портрети.

Талія дійсно звернула увагу на ці портрети. Вони супроводжували весь їхній шлях донизу. Талія нарахувала близько десяти. По дорозі Селін розповідала про тих, хто був зображений на картинах.

- Це - усі директора нашої академії, які вели її до мене. Наша акадмія існує з 1574 року. Першою директоркою була Амабіліс Мод. Вона зібрала навколо себе невелику кількість людей зі здатністю до магії, яких вона шукала по всій Англії, на що витратила більшу частину свого життя. Її наступницею стала Кароліна Мод, сестра Амабіліс. Саме при її управлінні академія отримала практично той вигляд, який вона має зараз. Деякі з директорів правили недовго, в основному через те, що гинули, захищаючи академію, країну або весь світ.

- Таких академія, як наша, досить багато, - продовжувала Селін, коли вони спустилися вниз, опиняючись в просторому вестибюлі. Але довелося підніматися знову по широких сходах, що ведуть на другий поверх. - У США, Франції, Канаді, Австралії, і ще в деяких країнах. Всі ми об'єднуємося проти спільної загрози, якщо така є. В основному ж ми працюємо на благо власної країни і тих, що межують з нею.

- А можете навести приклад, коли ви врятували світ? - вперше після виходу з кабінету Талія задала питання.

Селін зупинилася, так що Талія ледь на неї не налетіла. Жінка повернулась до неї. Вона задумливо постукала довгим пальцем з гострим, пофарбованим чорним лаком, нігтем по підборіддю.

- Що ж, з останнього можу згадати 2012 рік.

- А що тоді сталося? - Талія намагалася пригадати, чи були якісь складності в той рік, але не могла. Можливо, тому що їй в той рік було всього лише дванадцять.

- Саме так, що нічого, - відповіла Селін. Талія дивилася на неї, не розуміючи, жартує жінка чи ні. - Ти хіба не пам'ятаєш, що обіцяли в 2012 році? Ах, так, ти ймовірно була ще маленькою, щоб розуміти. Тоді ж обіцяли кінець світу. Згідно прогнозу Майя.

Тоді Талія згадала, як мати розповідала потім, що в той рік особливо вразливі люди будували бункери і кожен день в них сиділи. Одним з таких людей був її батько, дідусь Талії. Мати завжди висміювала його цей вчинок, поки він був живий. А ще був якийсь жахливий фільм-катастрофа про те, що могло б статися в 2012.

- Так значить, це ви не допустили той «Армагеддон»? - Талія показала пальцями лапки у повітрі. - А що ще?

Селін кивнула й продовжила:

- Був ще розлом в завісі з потойбічним світом кілька років тому, і всяка нечисть полізла до нас. Але про це люди не знали. А також усілякі дрібниці - природні катастрофи, боротьба з терористами й таке інше.

Обличчя Талії витягнулося. Вона ніяк не очікувала, що ще й погань може з'явиться в будь-який момент. А ще й терористи й катастрофи. У що вона вплуталася?