62.

Будимир енергійно пер до лабораторії. Відчував дику ейфорію — зараз він буде свідком гибелі машини-вампіра. Яка забирала життя в здорових і дарувала його смертникам. Нечесно…

Попервах Тур Левович думав, що мозок у донорів відновлюватиметься. Ну не так швидко, як кров, але все ж… Проте подальші обстеження «наглядачів» свідчили, що в них у мозку зароджуються ракові пухлини. Все одно рак нікуди не зникав — він просто від однієї людини перекочовував до іншої. Йому було байдуже кого — своє рак з’їдав…

Будимир досяг-таки мрії. Він класифікував мозок на групи. Першу, другу, третю і четверту. У залежності від енергетичних вібрувань мозку, групи поділив на підгрупи: альфа і бета. Так собі придумав Тур Левович. Для зручності. Найпоширенішою виявилася четверта група мозку. Носіям четвертої можна переливати енергію мозку буд-якої групи. Найрідкісніша — перша. Власнику першої групи підходить мозок лишень першої… Просто, як двері… Роби аналізи, визначай групу і поміщай клієнта з донором в машину. Яка не мала аналогів у світі. І в ній була — сама сіль… Машина посередині мала центр переливання, а з боків дві кабінки, що герметично закривалися — для клієнта і донора. У кабінках був лишень стілець — ніяких тобі шоломів на голову і дротиків. З однієї кабінки енергія мозку забиралася, в центрі акумулювалася у спеціальному резервуарі, і в другу кабінку передавалася. Процедура займала якихось п’ять-шість хвилин. Машина сама вимикалась, двері кабінок автоматично розблоковувались… Геніально!..

Усе було би чудесно і, може, працювало б до сьогоднішнього дня, якби згодом Будимир не виявив ще одну, унікальну підгрупу першої групи. Він її назвав перша-гама. Якраз першу-гама мав він. І Жадана. Власне, саме в племінниці вперше він виявив таку унікальність. А потім у собі. Спокуса перелити енергію мозку дівчини у свій, тим самим укріпивши його, як неприступну фортецю, поселилася у голові Будимира і не відпускала ні на мить… Не давала жити. Егоїзм переміг. Надпотужний мозок став його самоціллю.  Бо Тур Левович добре знав, що все, чого може досягти людина у житті, — це завдяки мозку. Якщо мозок сильний — ідеальне все: душа і тіло… Ніщо не страшне і не шкідливе. Адже інтуїція тоді ангельська, логіка диявольська, тіло турове…   

Лабораторія була замкнена. Тур Левович набрав на замку код і двері безшумно розсунулися.

Увійшов. Вдалині глибокого приміщення виднілася машина, яка мала зробити його мозок надпотужним, а його Жадану живим мерцем… Будимир ішов повільно, розглядаючись, наче спостерігав лабораторію вперше. Воно, фактично, так і було, бо вперше він сприймав своє творіння зовсім іншими очима — руйнівника, а не будівничого…

Підійшов ближче — і закляк. Система переливання мозку була в режимі готовності до роботи. Годинник вів зворотній відлік часу. П’ять, чотири, три… Та що ж це таке?!. Два, один… Запуск. Клацнув вмикач — машина завелася… Почалось переливання…

Будимир не міг збагнути, що діється… Ззаду, за кабінкою донора щось мугикало. Тур Левович метнувся туди — і побачив зв’язаного Нейрона зі заклеєним ротом. Не церемонячись, Будимир почав зривати напрочуд клейкий пластир із зарослого обличчя завідувача лабораторії. На останок ще вийняв з рота добрячий жмут бинта. Нейрон заревів, мов бугай. З болю і відчаю. Заодно ловив повітря, як вітряк. Довгими ковтками. Коли легені трохи наїлися, сплюнув. Чебуреками від нього не несло.

— Там… вона… — вимучив. І знову глибоко, жадно задихав, наче боявся, що йому знову перекриють кисень.

— Хто?.. — закричав Будимир.

— Жадана… І він!.. — Сховав зі страху голову в плечі.

— Хто?.. — затряс Нейроном Тур. — Джон?..

— Ні… Гордій…

— Хто-хто?.. — не вірив своїм вухам Будимир.

Система переливання мозку завершила операцію. Двері кабінок відчинилися.

— Я! — вигукнула щаслива лиса голова вірного помічника Гордія Сурми!.. Я, старий дурню, я!... Неперевершений Гордій Сурма, носій першої-гама, який заволодів безцінним мозком твоєї племіннички!.. Яким, до речі, хотів заволодіти ти!

Тур збагрянів. Його обличчя було фіолетове з люті.

— Не може бути!..

— Може, все може бути під голубим небом! — запевнив Сурма.

— Так… — підтвердив переляканий до смерті Нейрон.

Тур Левович заплющив очі. Виглядало, що він спить. Навстоячки, мов бовван. Оригінально набираючись сил. І що ось-ось він прокинеться — і все стане на свої місця. Буде нормально… Як завжди — все сплановано і під контролем.

— Агов, прокинься! — Перед Будимировими очима махав руками Гордій. —  Не бачу гордості за свого неперевершеного помічника!.. Гей, чучело!.. Будеш моїм секретарем?.. Погоджуйся! Так класно бігати в туалет за розкладом! Коли встигаєш — радієш, ніби від гріхів звільнився! І вільним птахом став!..

Ні, це не сон…

— Де вона?.. — запитав Тур Левович.

— В кабінці, де… Відпочиває. Довелося мені її трішки вспокоїти, бо дуже кусюча. Маленький укол. Нешкідливий. Не буду же я переливати в себе хворий мозок, га?.. Зараз очуняє…

— Але ти падлюка, Гордію!..

— Який вже є… А хто вічно хоче бути рабом?.. Ти ж мав усе, а хотів ще більше… Так що не треба ля-ля…

У лабораторії на стелі був годинник, який говорив. У формі зірки, що мінялася в залежності від часу.