59.

Будимир дав собі час до п’ятнадцяти нуль-нуль. Наказав Гордієві нікого не впускати і самому не заходити.

— Мене немає! Чуєш?.. — верещав.

— Та чую… Зрозумів… — буркнув помічник. Останнім часом шеф дістав його своїм прискіпуванням. Щось не ладиться в шефа. Просто так, з пальця нервовий зрив не висмоктується.

Тур Левович сидів за столом і не відпускав з руки телефону. Водночас свердлив очима стрілку годинника, намагаючись її зупинити… Не виходило… Де та сила думки, де?.. Час невблаганний, нікого не щадить… Смішно. Аж страшно… Зараз всі ці його пориви стати надлюдиною здаються жалюгідними… Для чого це все робилось?.. І для кого?.. Адже мав усе, про що може мріяти людина. Посаду, статки, сім’ю… Розвалив через дурне бажання повелівати… Ким?.. Та ж ті, ким він хотів повелівати, самі собою не керують. Як він може ними керувати?..

Мудрість приходить тоді, коли її вже не треба. Аніж запізнюватись, краще взагалі би сиділа вдома, шапочку би собі в’язала, щоб мізки не простудити.

Не діждавшись дзвінка, Тур сам зателефонував своєму головному нишпорці.

— На жаль… — почав той.

Далі Будимир не слухав.

Годинникова стрілка встромилася у серце п’ятнадцятою нуль-нуль. Наче смерть заповіла.

Підійшов до стіни, зняв картину. Набрав код. Відкрив дверці сейфу. На нього з-під лоба зирив пульт аварійного управління системою переливання мозку. На електронному циферблаті набрав «17:00». Натиснув кнопку «самознищення». Все!.. Відлік пішов…

Налив собі віскі. Залпом випив… Світ затьмарився, але вже не так пік. «Ще одна ілюзія полегшення», — подумав… Ще раз випив…

Телефонував Джон — його мелодія… Не брав трубки… Хай іде в пень…

Вирішив повідомити вірному поміч нові Гордію Сурмі, що він звільнений. Бо Будимира немає…

А Гордій зник!.. У приймальні його не було. Може, в туалет погнав?.. Тур хотів вийти в коридор. Дзуськи! Двері приймальні були зачинені… Будимир породив наївну посмішку. Гордій, видно, на хвильку покинув робоче місце і боявся, аби хто не прослизнув до шефа, поки його немає… Молодець, опудало!.. Хоча яке це тепер має значення?..

Повернувся у кабінет. Уперше зрадив своєму принципові — не зачинив дверей. Пив віскі і пильнував, коли зайде Гордій. А його не було… Занервував…

За двадцять хвилин до п’ятої секретар об’явився. Оригінально, зателефонував на робочий.

— Це Гордій, — сказав поспіхом. — Вам це не сподобається, але я вас не випущу. Вибачте. Не знаю, що сталося, але в такому стані вам краще перечекати в кабінеті… Замок зламаний… Так що…

— Що ти собі дозволяєш?.. — без злоби, спокійно запитав Будимир коротких гудків у трубці. Наївний вірний помічник не знав, що у нього з кабінету є потаємний вихід… Яким він зараз і скористається… Зайде з парадного входу, щоб насолодитися страхом завжди щасливого компаньйона Джона Брейна… Бо Finita la comedia!..

Коли шеф вислизав з кабінету через розсунену стіну, ошелешена стрілка годинника на цій же стіні зупинилася на дев’ятці…

Так і застигла. Бо тільки-но Будимир зник, невідь-звідки з’явилася чорна з ніг до голови тінь. Підійшла до аварійного пульта управління. Постояла. А коли випаровувалася, на циферблаті замість сімки вже блимала вісімка…